Легкий хліб
Українська народна казка Чернігівщини

Косив у лузі селянин. Втомився да й сів аддихать. Взяв з торби молоко і хліб та й почав їсти. Вийшов з лісу голодний вовк. Побачив мужика й каже:

— Дай мені, чоловіче, чогось поїсти.

Відламав косар шматок хліба і дав вовку. Проковтнув вовк хліб і каже:

— Смачний у тебе хліб. Хотів би і я кожний день такий їсти. Порадь, де мені його взять?

— Добре, — каже чоловік, — навчу тебе. Спочатку треба землю зорати, потім заборонувати і посіять жито.

— І можна хліб їсти? — змахнув вовк хвостом.

— Ще ні. Жито виросте, дозріє, його зіжнуть, а треба і відвезти на тік.

— І тоді вже їстиму хліб? — питає вовк у селянина.

— Який ти нетерплячий! Жито обмолотять і зерно відвезуть до млина. Там з нього змелють борошно.

— І оце усе? — далі розпитує вовк.

— Ні не все. Ще треба з того борошна тісто замісити, аж тоді хліб пекти.

— Е, ні! Це надто важко. Лучче скажи мені, як легше їжу добуть.

— Ну що ж, — каже селянин, — як хочеш легкого хліба, то йди на вигін, там кінь пасеться.

Пішов вовк на вигін. Побачив коня та й каже йому:

— Кінь, кінь! Я тебе з’їм!

— Їж, — відказує кінь, — тільки спочатку зніми з моїх ніг підкови, а то я тобі зуби поламаю.

Нахилився вовк підкови знімати, а кінь як ударить копитом. Прибіг вовк до річки, а там гуси.

— Гуси-гуси! Я вас з’їм!

— Їж, тільки заспівай на прощання.

Сів вовк, почав співати, а гуси полетіли. Пішов вовк у луг, побачив баранів, нагледів найбільшого та й каже:

— Баране, баране! Я тебе з’їм!

— Їж, але щоб тобі не зламати зуби об мої міцні ноги, стань під горою, а я сам ускочу тобі в рота.

Сів вовк і чекає. А баран як ударить його так, що в того аж іскри з очей посипались. Очухався вовк та й думає

— Цікаво, чи з’їв я барана?

А селянин, який повертався додому, почув вовка та й каже:

— З’їсти ти не з’їв, але легкого хліба попробував. Тепер знаєш, вовче, як то легкого хліба шукати.