Українські народні казки

Ледача дружина

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Прийшла весна. Земля прокинулася від зимової сплячки. Після Благовіщення, коли бог освятив землю, почав місяць квітень стукати у віконця:

— Виходьте, селяни, в поле. Настав час орати, копати та сіяти!

В одному селі жив молодий чоловік. Мав гарну хатинку, вишневий садок та город, от тільки господині в нього не було. Через деякий час нарешті одружився, але попалася бідоласі дуже ледача і лінива молодиця. Тільки любила, що прихорошуватися.

— Невже тобі не набридає з ранку до вечора сидіти без роботи? — запитує

чоловік, — напряла б ниток, спекла б хліба!

А жінка відповідає:

— Не можна сьогодні працювати — в мене брат іменинник!

І коли б не попросив чоловік, завжди в молодої ледарки з’явилася якась відмовка. То рука болить, то нога, то свято.

Так і весна минула, промайнуло літо, осінь і зима. Знову на порозі весна. Одного разу розсердився чоловік і попередив свою неробу.

— Стережися! Завтра початок першого весняного місяця. Старий березень тебе не похвалить за твою роботу!

А дружина не переймається, а лиш в люстерко заглядає і байдуже промовляє:

— Не боюся твого березня.

«Зранку розкладу перед дверима рогожі, щоб їх побілило сонце. Побачить це старий, зрадіє і похвалить мене» — думала жінка.

Так до вечора і просиділа в садку, а потім лягла спати. А чоловік тієї ночі не спав. Одягнув старий кожух, начепив довгу сиву бороду, взяв у руки палицю й тихенько вийшов із будинку. Аж ось уже й настало перше березня!

Дружина вбралася в найкращу сукню, причепурилася, розстелила перед будинком чисті рогожі та й сіла біля дверей. Побачивши славнозвісного гостя, лагідно защебетала:

— Доброго дня, пане!

— Здраствуй, красуне! — ввічливо відповів мандрівник.

А поглянувши на рогожі, що лежали на сонці, насупився й суворо запитав:

— Чому не працюєш?

— Як не працюю? — схвильовано заторохтіла жінка. — Та я очей не стулила. Ви бачите, дідусю, з самого ранку старанно білю рогожі!

— Не хитруй! — відповів березень. — Рогожі білиш не ти, а сонце! Якщо чоловік не привчив тебе до роботи, то доведеться мені взятися за цю справу.

І спустив на жінку собаку. Ледарка ледве втекла. А коли отямилася від страху, то ні собаки, ні старого не було. Тоді вона побігла до крамниці, купила прядельце і взялася до роботи. Коли повернувся чоловік, він здивовано запитав у жінки:

— Люба моя! Невже хочеш зустріти старого березня за справжньою роботою?

Дружина розповіла, що він уже приходив, був з нею дуже люб’язний. Але йому більше до вподоби, коли жінки його зустрічають з клубком ниток.

Чоловік усміхнувся й подумав, що недарма розіграв дружину. Так він привчив її до роботи.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

44 (5102). Ледача дружина. СУС порівн.. 1370Д***. Записано 2008 року.
Оповідач: Гедзун Марія Родіонівна (1930 року народження), село Шабастівка, Монастирищенський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.