Українські народні казки

Липова нога

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід та баба, і були вони зовсім самі: ані дитиночки, ані животиночки, ані родичів чи близьких у них не було. Як захолодало, каже баба дідові:

— Йди, старий, нарубай дрівець, щоб у хаті натопити.

Взяв старий сокиру та й подався до лісу. Знайшов в лісі суху деревину та й почав рубати. Сокира дзвенить, деревина рипить — луна по лісу озивається.

Почув той гамір величезний ведмідь, вийшов на галявину просто на старого. Дід злякався, а ведмідь й каже:

— Не бійся, старий! Я тебе не з’їм, а чим зможу, тим і допоможу.

Навалився ведмідь на деревину, вона й повалилася. Ведмідь товсті гілки обламав, на візок поклав, ще й до села старому візка того дотягнув.

Прийшов старий додому радий-радесенький, хвалиться бабі. А стара тільки слухає та ахкає. Натопили старі в хаті, полягали на печі. Гріються, а стара й каже:

— От би зараз м’ясця шматочок, то наварила би смачного борщу.

— Та де ж я тобі м’яса візьму, як у нас ніякої худоби немає? — питається дід.

— А ти піди та зарубай в лісі ведмедя. То буде нам і м’ясо, і шкіра, і хутряні шкарпетки.

Довго сперечався старий зі старою. А вона, капосна, з дня у день все своєї веде:

— Піди до лісу. Зарубай ведмедя.

Та й допекла таки старого: нагострив він сокиру і подався до лісу. Шукав, шукав ведмедя і знайшов. Той вже у барліг заліг і міцно заснув.

Чи то руки в старого тремтіли, чи то сором йому допікав, тільки вдарив старий сокирою ведмедя не по голові, а по нозі. Так і відрубав задню ногу з одного удару! Кинув у мішок і побіг додому.

Прибіг старий, весь тремтить. Мішок старій віддав, а сам на піч заховався (боїться, що ведмідь прийде і його з’їсть). А баба зраділа. Шкіру з ноги обідрала, на лаву поклала. Хутро на куделю обпатрала, а м’ясо в казані варитися поставила. Сама на лаву сіла й почала куделю прясти.

А ведмідь в барлогу прокинувся та давай ногу зализувати та цілющі трави прикладати. А як кров зупинилася, зробив собі з липи дерев’яну ногу, приладнав до культі і пішов старого шукати. Іде та кричить:

Рип-рип, липова нога.

Недалеко вже до дідового двора.

Там стара не спить,

На моїй шкірі сидить,

Моє хутро пряде,

Моє м’ясо варить.

З’їм стару, з’їм!

І старого з’їм!

Дійшов до села. А липова нога рипить! А собаки по селу гавкають! Старий почув, як собаки гавкають, ще більше перелякався. Так тремтить, що піч ходором ходить. А стара сміється та куделю пряде:

— Не боюся я твого, ведмедя. Як він з лісу на трьох ногах пришкандибає?

А ведмідь вже у село увійшов та ричить:

Рип-рип, липова нога.

Недалеко вже до дідового двора.

Там стара не спить,

На моїй шкірі сидить,

Моє хутро пряде,

Моє м’ясо варить.

З’їм стару, з’їм!

І старого з’їм!

А липова нога рипить! А собаки по селу гавкають! А дід тремтить на печі. А баба пряде та сміється.

Підійшов ведмідь до дідового двора та й:

Рип-рип, липова нога.

Я вже біля дідового двора.

Там стара не спить,

На моїй шкірі сидить,

Моє хутро пряде,

Моє м’ясо варить.

З’їм стару, з’їм!

І старого з’їм!

Зайшов ведмідь до хати. Схопив стару і з’їв. Дід на печі в самий кут забився, та ведмідь його і там знайшов. Ковть і нема старого!

Так їм і треба! Не можна на добро злом відповідати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

64 (7215). Липова нога. СУС 161А*. Записала Скворцова-Андрущенко Ольга 2009 року.Андрущенко Надія Михайлівна (1937). Дніпропетровська область, Павлоградський район, Булахівка