Українські народні казки

Лис із цапом на суді

Українська народна казка про тварин

Здибався лис з цапом та й каже: «День добрий, свату цапе!» — «Може кому й добрий, але мені то нє». А лис каже: «Та чому ти так кажеш?» А він каже: «Ади, та я, — каже, — так змерз; які морози, а я не маю аби-м якої трави дограбав, аби-м поїв». А лис каже: «А ти чого такий дурний? Ади, я який малий та й я піду в село та й злапаю курочку, а в лісі зайця злапаю або птаха та й жию; а тобі легше можна жити, як мені, бо ти можеш забігти в село до ґазди до оденка та й можеш попоїсти вівса, конюшини та й сіна». — «Який ти, лисе, мудрий; знаєш, що нинька лис хитрий, складеться де-небудь в таку лиху годину, хто би за ним біг бити його!.. А цап сарака, кожда віра звіряча на цапа грозить». — «Але я тебе прошу, послухай мене та ходім оба. Я тебе заведу до сіна, та попоїш, а я собі озьму зо дві курочки, а ти ще собі озьмеш сніп вівса — та й будем мати з-на два дні через сі великі морози».

Дурний цап взяв послухав лиса, та й пішли оба в село. Зайшли до ґазди. Лис зачав кури брати, а цап собі сіно їсти. Кури зачали кричати. Пес згавкав, а цап, сарака, взяв та й утік. Як біг попри чоловіка, а чоловік ударив його буком по нозі та й вломив йому ногу. І каже тогди цап: «Ци треба мені лиса слухати? Як я збоку їв сіно та й на мене як скричали, а я тікав, та й мені вломили ногу, а він десь на хаті як кури брав, вже його певне вбили». Але він цисе балакає, а лис біжить: «А що, — каже, — брате, який ти великий, а який ти дурний! А не ліпше було сидіти тихо коло оденка? Ади, я тихо сидів, кури кричали, але ніхто мене не видів, як я їх брав». Каже цап: «Я тебе буду позивати, бо ти мене змудрував». — «Но, но, — каже, — то позивай мене. До кого ти, — каже, — будеш мене позивати? Ти ще, — каже, — до таких мене будеш позивати, що аби тобі ще другу ногу вломили. Здаймося на пацюка дикого, щоби нас розсудив».

Прийшов лис до пацюка: «Прошу вас, вельможний пане, цап на мене дуже грозить, з гнівом на мене, що йому ногу хтось уломив. Я би-м просив пана, щоби нас розсудили». Каже йому пацюк: «То біжи до цапа, щоби він сюда прийшов, я вас розсуджу». Але лис прибіг до цапа: «Просили нас пан вельможний пацюк, щоби ми прийшли до них, вони нас розсудять». — «Добре, добре, — каже цап, — ти вже мене якось раз здурив, я вже тебе не послухаю».

Тогди лис з великов радостев біжить до пацюка, що цап не хоче їх послухати. Вертає лис до пацюка та й каже: «Пане вельможний, нас цап не хоче слухати». — «Ти, лисе, ходи сюда та тут трохи коло мене відпочинеш та й підем оба і ту справу зробим». Але лис дурний був та й ся звірив на пацюка; прийшов д пацюкові ближче, а пацюк його лапнув, роздер і з’їв.

Походження та примітки

Лис із цапом на суді. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. І. Волошинський в 1913 р. у с. Далешове Городенківського пов. (Гуцульщина) від П. Дичука. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 110—111.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.