Українські народні казки

Лисиця й вовк

Українська народна казка про тварин

Десь назнала лисиця у лісі пастку (вовковню), і там м’ясо було положене. От вона як там уже не хитрувала, да не могла узять те м’ясо. От і пішла собі. Коли зустріла вовка: «Вовчику-братику! Я назнала м’ясо, там-то десь; та мені гріх, — каже, — сьогодні, бо тепер п’ятниця». От вовчика вона і привела туди. А вовк зараз морду туди і всунув, а тут дуб і потяг його вгору (а воно так і вхватило його за шию). От вовк уже й висить, а м’ясо впало. Тоді лисиця за м’ясо та й їсть. «Лисичко-сестричко! Ти казала, що тобі гріх тепер, бо п’ятниця», — каже вовк. — «Е-еге! То тобі тепер п’ятниця, бо ти п’ятами не достанеш землі!»

От прийшов чоловік до вовка; лусь, лусь кийком. А лисиця оддалік стоїть да й каже вовкові: «Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою».

Походження та примітки

Лисиця й вовк. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 30/І. Зап. Б. Панченко у с. Черняхів Київського пов. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 21.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.