Українські народні казки

Лисиця та горобець

Українська народна казка Полтавщини

Колись дуже давно горобець і лисиця дуже товаришували. Одного разу лисичка порадила горобчикові посіяти пшеницю.

От посіяли вони разом. Пшениця виросла, достигла і настав час збирати врожай. Друзі почали з самого ранку жати. Але лисиця була ледача і надумала перехитрити горобця. Вона сказала, що мусить підпирати небо, аби воно не впало на пшеницю.

Сіла вона на горбочку, підняла лапи, наче хмару тримає. А горобець так усю пшеницю і вижав. Став гукати лисичку, аби йшла допомогти молотити, але вона і це не захотіла робити. Усе сиділа та небо підпирала.

Але коли горобець зробив усю роботу, вона відразу прибігла ділити врожай. Ділить міркою, собі дві, а горобцеві — одну. Бо, мовляв, її робота була важчою.

Горобець забрав свою пшеницю та й сумний полетів. Побачив його собака та й питає, чого той журиться. От горобець усе й розповів.

Пішов собака до лисиці, заліз у зерно, а коли вона почала збирати пшеницю у млин, то побачила собаче вухо. Вхопила його зубами, а собака як вискочить та як поженеться за лисицею. Так вона і втекла світ за очі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

12 (4605). Лисиця та горобець. СУС —. Записала Кириченко Любов 2008 року.
Оповідач: Кириченко Надія Степанівна (1946 року народження), Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.