Українські народні казки

Лисиця та кіт

Українська народна казка про тварин

У лісі да жила лисиця, а біля того ліса да жив собі чоловік. У того чоловіка да був кіт. Він колись добре мишей ловив, а далі, як осліп, дак і перестав. А хазяїн його жаловав. Він не хотів його убивать да завіз його в ліс, да там і покинув. Коли — йде лисиця да й каже: «Здоров був, Котофей Матвійович! А чого ти прийшов?» От він і каже: «А що ж, — каже, — мене да мій хазяїн любив, покіль я бачив, а як я перестав бачить, дак і перестав мишей ловить, — а колись здорово ловив, — дак він пожалів мене вбить да й одвіз в ліс. Мені тепер і прийшлось пропадать». А лисиця да й каже: «Стережи мене, Котофей Матвійович, дак я тебе буду хлібом годувать». От він і каже: «Добре, сестричко-лисичко!» Вона йому построїла котовку і городець чималий дала.

От одного дня да й приходить заєць, да у ту капусточку — хрим-хрим! А кіт в вікно да на зайця, — да хвіст задрав, да — фррр!.. Заєць злякавсь да й побіг розказувать медвідю, вовку і дикому кабану. А медвідь і каже: «Знаєте що? Зробім греміданський обід, да позовім і їх, — дак ми, каже, йому дамо капут! Я, — каже, — украду у чоловіка меду, а ти, вовче, украдь сала, а ти, кабане, накопай коріння, а ти, зайче, позовеш їх обідать».

От вони наготовили всього, як медвідь казав, а заєць побіг звать. Підійшов під вікно да й каже: «Просимо вашої милости, лисичко-сестричко з Котофієм Матвіїчем, до нас на обід». Да й маха! А медвідь і каже: «Чи ти ж казав, щоб свої ложки побрали?» — «Ох, мені лишечко, — каже заєць, — я й забувсь!» Да й побіг знов. Підійшов під вікно да й каже; «Да й беріть ложки!» — «Добре, добре», — каже лисиця.

От вони йдуть. Кіт задрав хвіст да зараз до сала: «Мя-у! Мя-у!..» А вони злякались кота да поховались в кущі да й думали, що він каже: «Ма-ло! Ма-ло!», да й кажуть: «А, бісів сину! Ми усім наготовили, а тепер — він один, да ще каже: «Мало!» Медвідь же да сидів на дубі, а ті по кущах. От кабан (сказано — свиня!) не усидів да й повернувсь. Кіт думав, що там миш, та туди: «Фррр!..» Він з-під куща да на другий кущ. Вовк ізлякавсь да відтіль, да тоді під дуба. Медвідь з дуба — да на кущ... Заєць — відтіль да навтьоки!

А кіт зоставсь. Сидить да сало їсть, а лисиця — мед. Поїли гарненько собі да й пішли додому.

Походження та примітки

Лисиця та кіт. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 103. Зап. в Пирятинському пов. Полтавської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 25—2б.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Лисиця та кіт

Українська народна казка Чернігівщини

Жила у лісі лисиця, а коло того лісу жив чоловік. У чоловіка був кіт. Колись давно він добре ловив мишей, а як постарів та осліп, то перестав ловити. Дак хазяїн одвіз його в ліс та й кинув там. Коли це йде лисиця та й гомонить:

— Здоров був, Котофей Матвійович! А чого це ти прийшов?

А він і відказує:

— Любив мене мій хазяїн, доки я не осліп. А тоді пожалів убити, то й відвіз у ліс. Тепер прийдеться пропадати.

А лисиця й каже:

— Стережи мене, Котофей Матвійович, дак я буду тебе хлібом годувати. Побудувала вона йому дім і город чималий дала. Якось приходить заєць. Побачив на котячому городі капусту та й забіг у неї. А кіт з вікна та на зайця як стрибнув. А той злякався страшенно та й побіг геть все розказувати вовку, ведмедю і кабану дикому.

Тоді ведмідь каже:

— Знаєте що? Давайте зробимо добрий обід для того звіра. Я вкраду в людини меду, а ти, вовче — сала, а ти, кабане — накопай коріння, а ти, зайче, поклич його обідати.

От вони зробили все, а заєць побіг до кота. Підійшов до вікна та й каже:

— Просимо вашої милості, лисичко-сестричко з Котофеєм Матвійовичем, до нас на обід.

Та й побіг чимдуж. А ведмідь питає:

— А ти сказав, щоб свої ложки брали?

— Ой горе мені, забув!

Побіг заєць, став під вікно та й кричить:

— Та щоб ложки свої взяли!

— Добре, добре, — каже лисичка.

От ідуть вони на обід. Кіт задрав хвоста та все: «Мяу, мяу!».

А звірі злякалися та й думають: «От вражий син! Ми ж тобі скільки наготували, а тобі все мало». Ведмідь заховався на дубі, а решта звірів в кущах. От кабан повертався та й листя зашелестіло. А кіт думав, що то миша та й туди:

— Фррр!

А кабан з-під куща та під другий. Вовк злякався та й собі заворушився. Ведмідь з дуба та в кущі, а заєць навтьоки.

А кіт залишився сам. Сидять з лисицею та їдять. Поїли добренько та й пішли додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

12 (4328). Лисиця та кіт. СУС 103. Записано 2008 року. Пархоменко Галина Яківна (1936). Чернігівська область, Городнянський район, Смичин