Лисиця та кіт
Українська народна казка про тварин
У лісі да жила лисиця, а біля того ліса да жив собі чоловік. У того чоловіка да був кіт. Він колись добре мишей ловив, а далі, як осліп, дак і перестав. А хазяїн його жаловав. Він не хотів його убивать да завіз його в ліс, да там і покинув. Коли — йде лисиця да й каже: «Здоров був, Котофей Матвійович! А чого ти прийшов?» От він і каже: «А що ж, — каже, — мене да мій хазяїн любив, покіль я бачив, а як я перестав бачить, дак і перестав мишей ловить, — а колись здорово ловив, — дак він пожалів мене вбить да й одвіз в ліс. Мені тепер і прийшлось пропадать». А лисиця да й каже: «Стережи мене, Котофей Матвійович, дак я тебе буду хлібом годувать». От він і каже: «Добре, сестричко-лисичко!» Вона йому построїла котовку і городець чималий дала.
От одного дня да й приходить заєць, да у ту капусточку — хрим-хрим! А кіт в вікно да на зайця, — да хвіст задрав, да — фррр!.. Заєць злякавсь да й побіг розказувать медвідю, вовку і дикому кабану. А медвідь і каже: «Знаєте що? Зробім греміданський обід, да позовім і їх, — дак ми, каже, йому дамо капут! Я, — каже, — украду у чоловіка меду, а ти, вовче, украдь сала, а ти, кабане, накопай коріння, а ти, зайче, позовеш їх обідать».
От вони наготовили всього, як медвідь казав, а заєць побіг звать. Підійшов під вікно да й каже: «Просимо вашої милости, лисичко-сестричко з Котофієм Матвіїчем, до нас на обід». Да й маха! А медвідь і каже: «Чи ти ж казав, щоб свої ложки побрали?» — «Ох, мені лишечко, — каже заєць, — я й забувсь!» Да й побіг знов. Підійшов під вікно да й каже; «Да й беріть ложки!» — «Добре, добре», — каже лисиця.
От вони йдуть. Кіт задрав хвіст да зараз до сала: «Мя-у! Мя-у!..» А вони злякались кота да поховались в кущі да й думали, що він каже: «Ма-ло! Ма-ло!», да й кажуть: «А, бісів сину! Ми усім наготовили, а тепер — він один, да ще каже: «Мало!» Медвідь же да сидів на дубі, а ті по кущах. От кабан (сказано — свиня!) не усидів да й повернувсь. Кіт думав, що там миш, та туди: «Фррр!..» Він з-під куща да на другий кущ. Вовк ізлякавсь да відтіль, да тоді під дуба. Медвідь з дуба — да на кущ... Заєць — відтіль да навтьоки!
А кіт зоставсь. Сидить да сало їсть, а лисиця — мед. Поїли гарненько собі да й пішли додому.