Лисиця і Глухар
Українська народна казка Кіровоградщини
Сидів Глухар на дереві. По лісі гуляла Лисиця. Побачила вона Глухаря та й каже:
— Здрастуй, Глухарю, друже мій! Як гарно ти співаєш! Оце почула та й прийшла тебе провідати.
— Спасибі, — сказав Глухар.
Лисиця притворилася, що нібито не чує, що Глухар сказав, та й каже:
— Нічого не чую, друже мій. Ти краще злізь з дерева та поговоримо, походимо по траві.
Глухар відповідає їй:
— Боюсь по траві гуляти, бо там різні звірі ходять, які можуть мене з’їсти.
— Я тебе не з’їм, — говорить Лисиця, — бо прийшов такий указ, щоб на всій землі був мир. Тепер уже звірі одне одного не будуть чіпати.
— Це вже добре, що буде мир у лісі, але подивись кругом, бо там собаки біжать. По старому закону тобі втікати треба, але по новому — вже нічого боятися не треба.
Лисиця хотіла тікати, а Глухар каже:
— Ти не бійся нікого, адже собаки тебе чіпати не будуть.
— А хто їх знає, що в них на умі, може, вони про указ не чули і нічого не знають.
Сказала це Лисиця і побігла в ліс, а Глухар залишився живий-здоровий.