Українські народні казки

Лисиця і Глухар

Українська народна казка Кіровоградщини

Сидів Глухар на дереві. По лісі гуляла Лисиця. Побачила вона Глухаря та й каже:

— Здрастуй, Глухарю, друже мій! Як гарно ти співаєш! Оце почула та й прийшла тебе провідати.

— Спасибі, — сказав Глухар.

Лисиця притворилася, що нібито не чує, що Глухар сказав, та й каже:

— Нічого не чую, друже мій. Ти краще злізь з дерева та поговоримо, походимо по траві.

Глухар відповідає їй:

— Боюсь по траві гуляти, бо там різні звірі ходять, які можуть мене з’їсти.

— Я тебе не з’їм, — говорить Лисиця, — бо прийшов такий указ, щоб на всій землі був мир. Тепер уже звірі одне одного не будуть чіпати.

— Це вже добре, що буде мир у лісі, але подивись кругом, бо там собаки біжать. По старому закону тобі втікати треба, але по новому — вже нічого боятися не треба.

Лисиця хотіла тікати, а Глухар каже:

— Ти не бійся нікого, адже собаки тебе чіпати не будуть.

— А хто їх знає, що в них на умі, може, вони про указ не чули і нічого не знають.

Сказала це Лисиця і побігла в ліс, а Глухар залишився живий-здоровий.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

11 (7892). Лисиця і Глухар. СУС порівн. 105. Записав Кущенко Олександр 2010 року. Бульбак Тетяна Василівна (1948). Кіровоградська область, Олександрівський район, Розумівка