Українські народні казки

Лисиця і вовк на присязі

Українська народна казка про тварин

Вовк та лисиця побратались і покумались і стали вмісті жити і контуваться. Та таки вовк, як сильніший, то сам усе пожирав, а лисиці не давав. От лисиця стала думати-гадати, як би вовка справдувати. Вона побачила на неї поставлений капкан в одному місці, роздобула маленького баранчика і грається з ним на дорозі, де вовк проходить.

Ішов вовк і каже: «Та й бойкий баранець! Дай його, кумочко, мені!» — «Е, ти з’їси. Не дам! Ми лучче будем його держать для утіхи». — «Ні, їй-богу, не з’їм! Я пограюсь», — каже вовк. «Брешеш, брешеш, вовчику-братику! Не повірю тобі, хіба заприсягнеш, що не з’їси, так тоді оддам». — «А як же мені присягати?» — «Так. Так ходім до присяги». — «Ходім».

Лисиця повела його до того капкана, привела і каже: «Ну, присягай І» — «Так як же мені присягати?» — «Кажи: присягаю богу». — «Присягаю богу». — «Кладу в присягу ногу». — «Кладу в присягу ногу». А сам стоїть. А лисичка-сестричка кричить: «Що ж ти стоїш? Клади ногу в присягу!»

Він положив в капкан ногу, її притягнуло капканом. Тоді лисиця одбігла трошки і сміється: «Оце тобі, братику-вовчику, і вся присяга! Он біжить бог з кійком, а за ним паламар іде!» Це, бач, на охотника, а за ним ішла собака; так вона і назвала його богом, а собаку паламарем.

Охотник убив вовка.

Так лисиця хитрувала, поки вовка справдувала і стала сама жить.

Походження та примітки

Лисиця і вовк на присязі. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 47. Зап. П. Іванов у с. Ново-Катеринославль Куп’янського пов. Харківської губ. від І. Рудича. Час запису не зазначений. Відділ рукописів Інституту етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая АН СРСР (Москва)., ф. 22, од. зб. 331, арк. 68—69.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.