Лисиця і ворона
Українська народна казка Кіровоградщини

Сіла якось Ворона на галявині та й задрімала на теплій травичці. Підкралася до Ворони хитра Лисиця та й вхопила її своїми гострими зубами.

— Ой, не їж мене! — заблагала Лисицю Ворона. — Відпусти мене на волю, а я за це тобі золотого персня принесу.

«Ох і пощастило мені, — подумала Лисиця, — такого птаха впіймати! Ще й золото буду мати».

— Добре, я тебе відпускаю, — мовила Лисиця.

А Ворона сіла на гілку дерева і почала дражнити Лисицю:

— Не принесу я тобі золота, бо його в мене нема. Зате дам тобі три поради. Ніколи не вір тому, кого добре не знаєш, не засмучуйся через дрібниці. І як що вже впіймала, то тримай міцно.

Лисиця і ворона
Українська народна казка Чернігівщини

Сиділа ворона на гілочці калини. Грілася на сонечку та й задрімала.

Незчулася, як до неї тихесенько підкралася лисиця і схопила її гострими зубами.

Злякалася ворона і почала просити:

— Ой, не їж мене, лисичко-сестричко! Відпусти на волю, а я за це знесу тобі яйце, як твоя голова.

Зраділа лисиця й подумала: «Який скарб я спіймала. Може й правду говорить ворона?». Повірила вона умовлянню птаха та й розтулила зуби. Не гаючи часу, ворона швидко злетіла на верхівку високого дерева і почала

глузувати з лисиці:

— Не отримаєш ти від мене великого яйця. Не можу я його знести. Але

пораду можу дати. Перша: ніколи не вір першому-ліпшому, друга — не

сумуй із-за дрібниці, а третя — тримай міцно те, що спіймала.

Сказавши це, ворона, задоволена собою, полетіла шукати інших пригод.