Українські народні казки

Лисиця і дятел

Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі в лісі дятел, високо на сосні намастив гніздечко, вивів дятленят. І такий задоволений був. Літає, всім розказує, які хороші дітки має. Лисиця почула це і вирішила їх з’їсти. «Я буду не я, якщо твоїми дятленятами не задовольню душу»- думає.

От приходить вона до дерева, стукає і каже:

— Я буду рубати це дерево!

— Я тебе прошу, не рубай! У мене діти малі тут живуть!

— Дай одного, то не буду рубати!

Він кинув одного. З’їла вона і знов:

— Давай другого!

Дятел оддав другого, сів і плаче. А тут ворона летить і питає:

— Чого плачеш?

— Та лисиця хоче дерево рубати, а в мене маленькі діти.

— Ти дурний! Чим же вона зрубає?

Прийшла лисиця знов. Стукає по дереву та й каже:

— Буду дерево рубати!

А дятел їй:

— Рубай!

— Хто це тебе так навчив казати?

— Ворона.

— Ну, я покажу їй, як вчить!

Прикинулась лисиця мертвою, прилетіла до неї ворона. А лисиця хап її каже:

— Ну все, попалась! Тепер тобі кінець!

А ворона їй відповідь:

— Роби, що хочеш, тільки не роби того, що твоя мати з моєю робила.

— А що вона робила?

— Посадила в решето і пустила з гори. Поки вона котилася, все пір’ячко повисипалося і вона гола осталась.

— А я не дурніша за свою маму!

Взяла лисиця ворону пустила в решеті. Воно котиться з гори та й розкрилось, а ворона вилетіла і полетіла.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

182 (4031). Лисиця і дятел. СУС 56А. Записав Микола Зінчук 29 жовтня 2007 року. Талалаєвський Павло Данилович (1930). Чернігівська область, Носівський район, Мрин