Українські народні казки

Лисиця і заєць

Українська народна казка Чернігівщини

Жили-були у лісі заєць і лисиця. У зайчика була хатка луб’яна, а у лисиці — льодяна. Прийшла весна. Хатка у лисиці розтанула, а в зайчика стояла ціла. Попросилась лисиця погрітися до зайця і вигнала його. Сів заєць під кущем та й плаче. Мимо куща проходив вовк. Побачив зайця і питає:

— Зайчику, ти чого це плачеш?

— А як же мені не плакати? Була у мене хатка луб’яна, а у лисиці — льодяна. Прийшла весна, її хата і розтанула. Попросилась вона погрітися та мене із моєї хатки вигнала.

— Не плач, зайчику! Ходімо я її вижену.

Пришли заєць із вовком до хатки. Вовк як закричить:

Я вовк, у ступі усе товк.

Як у хатку заплигну,

Тебе, лисице, у ступі затовчу!

А лисиця йому відповідає:

Як вискочу, як вистрибну,

Полетить із тебе клоччя по закавулочках.

Злякався вовк та й утік. Сидить зайчик і знову плаче. Аж ось іде ведмідь.

— Зайчику, чого це ти плачеш? — питає.

— Як же мені не плакати? Була у мене хатка луб’яна, а в лисиці — льодяна. Прийшла весна, її хатка і розтанула. Попросилась вона погрітися. Зайшла у мою хатку і вигнала мене.

— Не плач, зайчику! Пішли, я її вижену.

Прийшли до хатки. Ведмідь як зареве:

Я Ведмідь, лахматими лапами тупочу,

Тебе, лиско, затопчу!

Виходь із хати геть!

А лисиця йому відповідає:

Як вискочу, як вистрибну,

Полетить із тебе клоччя по закавулочках!

Ведмідь злякався і дременув у ліс. Заєць знову вернувся під кущ, сів і гірко заплакав. Мимо куща проходив півник — золотий гребінець. Побачив зайця і питає:

— Зайчику, ти чого це плачеш?

— Як же мені не плакати? Була у мене хатка луб’яна, а у лисиці — льодяна. Прийшла весна, її хатка і розтанула. Попросилась вона погрітися. Зайшла у мою хатку і вигнала мене.

— Не плач, зайчику! Пішли зі мною, я її вижену!

— Ні, не виженеш, — каже заєць. — Вовк гнав — не вигнав, ведмідь гнав — не вигнав, а ти, півнику, і поготів не виженеш.

— Вовк і ведмідь не вигнали, а я вижену.

Прийшли заєць із півником до хатки, а півник як закукурікає:

Ку-ку-рі-ку! Я півник-золотий гребінець!

Шпорами стучу,

Тебе, лиско, косою засічу!

Пішла геть!

А Лисиця йому відповідає:

Як вискочу, як вистрибну,

Полетить із тебе клоччя по закавулочках!

А півник шпорами у двері постукав, і як закричить:

Ку-ку-рі-ку! Я півник-золотий гребінець!

Шпорами стучу,

Тебе, лиско, косою засічу!

Пішла геть!

Лисиця злякалася, у вікно вистрибнула, тільки її і бачили.

А зайчик із півником зостались у хатці. Стали вони жити-поживати та добра наживати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

59 (4561). Лисиця і заєць. СУС 43. Записала Жовтобрюх Марія 2008 року. Разумейко Валентина Василівна (1936). Чернігівська область, Семенівський район, Іванівка

Лисиця і заєць

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила собі лисичка-сестричка. Якось, пішла вона у ліс по гриби, співає, пританцьовує, збирає різнокольорові листочки у розкішні букети. Про гриби і забула. Коли дивиться по сторонах: невже заблукала? Бігає, по лісі, кричить і не знає що робити.

Тоді сіла вона на пеньок і плаче. Сиділа-сиділа, аж, раптом, чує, щось у кущах копирсається. Спочатку злякалася, коли бачить: заєць пострибав десь за дерева. А вона й думає: «Щось я зголодніла. Треба перекусити». Підкралася до зайця й схопила його. А він злякався, плаче і каже:

— Не їж мене, лисичко, благаю, у мене діточки вдома самі, що хочеш проси, тільки не їж!

Лисиця задумалась й питає:

— Що ж мені робити, коли я заблукала і вже зголодніла?

— Я виведу тебе з лісу, обіцяю, тільки відпусти! — відповів заєць.

— Ну добре, але, якщо обманеш, я тебе точно з’їм!

— Ні, не обману, пішли!

І побігли вони по доріжкам, вздовж річки, через великі й гарні поляни. Аж ось, нарешті, показався будиночок лисички. Швиденько прибігли, та ще й грибів назбирали.

— Дякую тобі, зайче, що й казати!

— Завжди радий допомогти! Ти мене пожаліла, не з’їла, і я тобі допоміг. Давай дружити?

— Давай! — відповіла лисиця.

З тих пір стали вони друзями нерозлийвода. Разом ходили в ліс, грали, співали. Тож завжди треба допомагати один одному і все добро, що ви зробили, вам обов’язково повернеться!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

10 (7158). Лисиця і заєць. СУС —, новотвір. Записала учениця 11-А класу Лашина Вікторія 2009 року. Лашина Софія Олександрівна. Дніпропетровська область, Жовтневий район,