Лисиця і козел у ямі
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Голодна лисиця бігла понад лісом, задерши голову вгору, дивилася на ворон, зазівалась і полетіла в яму. Яма була глибока, викопана мисливцями, щоб зловити якого-небудь звіра.

Лисиця цілий день сиділа в ямі голодна, намагалася вистрибнути і ніяк не могла вибратися звідти. Підходив уже й обідній час, аж тут де не взявся козел. Ішов до лісу, задерши голову, хвостиком ворушив, борідкою потрушував, головою покивував.

Побачила лисиця козла, почала його улещувати:

— Ей, товаришу! Чому ти там на спеці мучишся? Іди до мене в холодочок.

— Не хочу, там вогко, я краще піду в ліс, там, може, собі водички надибаю, а то душа горить, пити хочеться.

— Ех ти, дурнику, де ж ти там води знайдеш? Та навіщо й шукати, коли ось у мене під ногами є чиста холодна вода. Стрибай до мене, тут прохолодно, не душно, свіжа водичка. І умирати не треба! А ти там печешся на сонці, нудьгуєш.

Козел послухався, стрибнув до лисиці в яму, аж бризки полетіли на всі боки. Ледь лисицю не задушив. А вона йому:

— Тихіше, бородатий дурень, ти всю мене обляпав грязюкою!

А сама тим часом, не довго думаючи, плигнула козлові на спину, а зі спини на роги, і вистрибнула з ями.

А козел залишився у ямі і сидів там ще два дні, поки натрапили на нього пастухи і витягли звідти.