Лисиця і куріпка
Українська народна казка Чернігівщини
Недалеко од села, у лісі, жила лисиця. Жила з того, що усіх дурила і думала, що найхитріша. Та колись ото на полянці побачила вона куріпку, яка серед білого дня дрімала, та й питає у неї:
— Як ото можна вдень спати?
— А так і сплю. Кладу під крило голову і сплю. Ось глянь!
Куріпка голову під крило заховала, а лисиці цього тільки й треба цього плиг на неї, хап і понесла. Біжить коло ставка, а там дядько з вудочкою сидить і рибу ловить. Побачив лисицю і в крик:
— Дивіться, дивіться, серед білого дня лисиця куріпку несе!
А куріпка тихенько на те:
— І чого йому встрявати!
«Еге ж, — подумала лисиця, — зараз і я його полаю». Тільки зуби розціпила, не встигла і слова сказати, а куріпка шусть з рота і бувай така. Знялась на крила та й полетіла. Облизалась руда та й каже:
— Перше як ляси точити, треба головою робити.