Українські народні казки

Лисиця, ведмідь і мужик

Українська народна казка про тварин

Пішов раз чоловік у поле орать. Орав, орав, коли ж виходить з лісу ведмідь. Прийшов до його: «Давай, — каже, — я твого борозенного вола з’їм». Той чоловік плаче: «Чим же я орать буду!» — Став проситься: «Дай же, — каже, — хоч борозни дойти!» — «Ну, добре, доходь». Ліг собі ведмідь на возі да й лежить. От той доходить борозни, аж з лісу лисиця. «Що се в тебе, чоловіче, на возі лежить?» А ведмідь каже: «Скажи, що колода». — «Колода», — каже. — «Е, якби колода, дак вона б була прив’язана». Та й побігла. А ведмідь каже: «Прив’яжи мене». Той узяв, обмотав його, притяг добре до воза. Біжить лисиця знов. «Що се в тебе, чоловіче, на возі лежить?» — «Колода». — «Е, якби колода, то б сокира була встромлена». Ведмідь і каже: «Встроми в мене сокиру». Той йому як устромив — зарубав...

Лисиця тоді й каже: «Що ж ти мені тепер даси?» — «Ходім, — каже, — зо мною додому, дам тобі курей». — «Е, не піду, сюди принеси». Той пішов, узяв у мішок троє курей та собаку, приніс. «Ходи ж, — каже, — сюди, забирай». А вона стала так оддалік. «Пускай, пускай, — каже, — по одній, я половлю». От він одну курицю пустив. Вона зловила. І другу, і третю.. А далі як випустить собаку... Лисиця в ліс. Собака за нею. Добігла до нори та й сховалась. А собака стоїть над норою да бреше. От вона там у норі й питає: «Очі мої! Що ви робили, як я втікала?» — «Ми дивилися, кудою до нори ближче та краще бігти, щоб тебе собака не догнав.» — «Добре, очі мої! Я вам окуляри куплю. А ви, ноги мої! Що робили, як я втікала?» — «А ми стрибали да не спотикались, щоб тебе собака не догнав». — «Добре, ноги мої! Я вам башмаки куплю! А ти, хвіст, що робив?» — «А я, — каже, — мотався да чіплявся то за кущ, то за пеньок, щоб тебе собака догнав». — «А, я ж тобі дам!» Висунула з нори да й каже: «На, одкуси, поки біленьке». Собака як ухопить її за хвіст, — насилу вирвалась.

Прийшов і той чоловік до нори. «Я таки, — думає, — тебе викопаю! Тільки що б тут зробить, щоб вона не втекла, поки я додому за заступом піду?» Узяв глек порожній да й поклав над норою проти вітру; то вітер гуде, а вона думає, що то собака гарчить. Сиділа-сиділа, визирнула, — аж глек... «Дак се ти мене налякав? Я ж тобі дам!» Зачепила мотузкою собі за шию да й понесла топить. Прийшла до озера да й пускає в воду. Булькотить... «Е, не просись, — каже, — не поможеться». Коли ж глек став набираться да й її тягне. «Тю, дурний! Се я тільки насміялась, а він уже й справді!» Пішла далі. Лежить балабайка. Вона підійшла, — бренькає... «Е, — каже, — гарненький голосок, да чортова думка!»

Походження та примітки

Лисиця, ведмідь і мужик. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 154. Зап. І. П. Новицький у с. Рудьківка Козелецького пов. Чернігівської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 17—18. Паралелі: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II, стор. 124—126; Б. Д. Гринченко, Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях, вып. 1, Чернигов, 1895., стор. 144—145; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 158—163; Казки та оповідання з Поділля. В записах 1850—1860-х рр. Вип. І—II. Упорядкував Микола Левченко, К., 1928., стор. 283—284; Казки зелених гір. [Казки Михайла Галиці]. Запис текстів та упорядкування П. В. Лінтура та ін., Ужгород, 1965., стор. 200—205; Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки. Запис текстів та впорядкування П. В. Лінтура, Ужгород, 1969., стор. 28—29; Афанасьєв, стор. 35—40; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 461; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 153—165; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 181.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.