Українські народні казки

Лисиця-іменинниця

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного разу бігла лисичка біля річки і побачила, що дід ловить рибу. Захотілося їй свіжої рибки. Лягла вона на дорозі, по якій дід їхатиме додому, і прикинулася мертвою. А ось і дід! Побачив старий руду красуню і надумав взяти її з собою — буде шкурка бабі на рукавички. Поклав лисицю на віз біля виловленої риби та й попрямував до хати, А руда хитрунка всю рибку з воза поскидала і сама втекла.

Принесла лисичка всю здобич до нірки. І раптом згадала:

— А я ж сьогодні іменинниця! Піду гостей запрошувати.

Побігла до зайчика, ведмедика, вовчика. Запросила їх та роздобула ще капустки, медку та курочку, бо рибки на всіх не вистачить, а зайчик взагалі її не вживає.

Отже, зібралися вони, нарешті, на галявині.

— Ой, як я могла забути про мого кота Ваську? — вигукнула лисичка.

— А хто це такий? — запитали запрошені.

— А ми з ним мишей разом ловимо, так і познайомилися, — відповіла іменинниця, — він образиться, якщо я його не запрошу. Посидьте, зачекайте на нас. Я скоро буду!

Вона побігла за котом, а гості вирішили заховатися і роздивитися Ваську, перш ніж сидіти з ним за одним столом. Зайчик заховався у кущі — одні вуха стирчать. Ведмедик на дерево заліз, зверху краще видно. Вовчик за цією деревиною притаївся, всі ждуть, виглядають кота Ваську.

А ось і він! Така поважна походка, хвіст трубою! Лисичка біжить попереду, дорогу йому показує. А після дощу залишилося багато калюж. Кіт же не любить такого. Намочить лапу — сердито нею теліпає, грязюку витрушує.

Побачив зайчик, як кіт Васька лапами трясе та вуса настовбурчує і дуже злякався. Від страху почав труситися. Кущ затріпотів. Васька подумав, що там мишка і кинувся на зайчика. Той з переляку вилетів з кущів та побіг до лісу. Кіт, побачивши зайця, теж злякався та поліз на дерево. Та якраз на те, де сидів ведмедик. Ведмідь, від страху, що на нього лізе розлючений котяра, впав з деревини та якраз на вовка. Ледь не задавив сіромаху.

Який тут зчинився переполох! Розбіглися всі гості, куди очі бачили. Глянула лисичка на друга Ваську і завмерла. Стоїть кіт на гілці! Спину вигнив дугою, шипить, з очей іскри сиплються.

«Який він сьогодні злий, хоч би мені шкоди не заподів», — подумала іменинниця та побігла услід за гостями. А коту Васьці залишилися всі ласощі. Наївся він рибки, закусив курочкою та подався задоволений додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

274 (7412). Лисиця-іменинниця. СУС (103А). Записав Гайдамака Олександр 2009 року. Гвоздик Ніна Іванівна (1933). Дніпропетровська область, Широківський район, Олександрівка