☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Лисичка і вовк
Українська народна казка Буковини

Були собі дід і баба. Баба пече пироги, а дід поїхав до Дністра за рибою. Наловив риби та й їде додому. І находи на дорозі лисичку. А лисичка затаїла душу й тіло. Дід думав, що вона нежива, взяв її та й кладе на візок. І їде він і не оглядається. А лисичка викидала з підводи всю рибу. Скочила з воза, склала рибу на купку і їсть. Дід приїхав додому та й каже до баби:

— Наловив я риби та ще й лисичку тобі привіз на шубу. Пішла баба до воза, подивилася і каже до діда:

— Що ти мене обманюєш? Тут ні риби, ні лисички. Та й дала дідови дві коцюби по плечах.

Лисичка їсть рибу, а вовк іде по тій самій дорозі. Підійшов та й питає лисичку:

— Що ви, кумушко, кушаєте? А вона говори до него:

— Випустила свої кишки та й кушаю.

А вовк узяв, розпоров себе та й їсть свої кишки. Та при цім і кончився.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області 15 серпня 1986 року Кримняк Олекса Васильович (1923 року народження)

Лисичка і вовк
Українська народна казка Гуцульщини

Ходили лисичка та й вовк. Та й каже лисичка:

— Щось би з’їла та й нема що. А вовк каже:

— Я також голодний.

Підійшли вони до села, подивилася лисичка, а одна баба вивернула пиріжки на вікно, аби вистигали. А лисичка вхопила з вікна пиріжок та й пішла. Вовк пішов собі, а лисичка видолубала з того пиріжка мачок, з’їла, а пиріжок стулила та й іде далі, аби когось обдурити. А хлопець гонить товар *. Лисичка каже:

— Хлопчику, заміняй мені бичка-третячка * за пиріжок. А хлопчик каже:

— Там задній гонить, той тобі заміняє.

А задній взяв та й заміняв. Подивився на пиріжок, а то нема мачку. Пообзирався, а то вже не видко ні лисиці, та й ні бичка. А лисиця погнала бичка в ліс та й сказала:

— Рубайся, дерево, пряме й криве!

Нарубалося дерево, наклала вона на саночки дров, запрягла бичка, сіла й їде. А вовк іде та й каже:

— Возьми й мене на саночки.

— Не возьму, — каже, — бо ти мені саночки поломаєш. А він таки:

— Та возьми мене, возьми. Вона не хотіла, а відтак каже:

— Та сідай, вовцюго, сідай.

Він сів, а саночки лиш трісь-трісь та й поломалися. А вона каже:

— Вовцюго, я тобі казала, що ти мені поломиш санки. Бери бичка, веди в ліс і кажи: «Рубайся, дерево, пряме й криве». І зроби санки, і привези мені дров.

А вовк пішов у ліс, бичка розпоров та й все з него виїв та й кров випив. Та налапав горобців, у бичка пустив, заткав діру, припер бичка до дерева та й пішов.

Лисичка чекає, аби вовк привіз дров, а вовка нема. Пішла вона в ліс, подивилася та й каже:

— От вовцюга, лишив мені бичка та й пішов.

Підходить, витягає віхоть, і горобці повилітали, а бичок упав. Лисичка вернулася та й іде шукати собі щось їсти, бо з того бичка нічого вже нема. Дивиться вона, їде чоловік і везе у васазі * рибу. Вона пішла та й лягла посеред дороги, ніби нежива. Чоловік став кіньми. Та й думає: «Ади, буде моїй жінці на ковнір до плаща». Штрик він з фіри, кинув лисицю у васаг та й їде собі далі. А лисичка викидала всю рибку з васага на дорогу та й вискочила сама.

Приїхав дідо додому. «Тпру! Гов!» Став фірою.

— Ану ходи, жінко! Я привіз тобі лисицю й риби. Буде тобі ковнір до плаща.

Вона пішла, заглядає — нема нічого. Вертається до хати.

— Що ти мене маєш за дурну? Там нема нічого.

— Що «нема», жінко? Там риба є, та й я кинув там лисицю.

— Нема ні риби, ні лисиці. Він вийшов, подивився — нема.

— Та я, — каже — кинув лисицю до риби. Та й нема нічого. То, — каже, — видко, лисиця жива була.

А лисиця сіла собі під корч та й їсть ту рибу. Приходять до неї вовк.

— Ти відки маєш рибу?

— Я собі наловила. Іди налови й ти.

— Та де?

— На ріці, — каже.

— То веди мене туди. Повела.

— Ади, гезде є ополонка. Пускай туди хвіст і кажи: «Ловися, рибо, мала й велика».

Сидить вовк та й каже:

— Ловися, рибо, велика та велика.

— Та що ти таке говориш? — каже лисиця. А вовчий хвіст примерзає. Вовк каже:

— Та вже чути, що є риба.

— Най, най. Ще най ловиться, — каже лисичка. Та ходить вона берегом та й каже:

— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст. А вовк питає:

— Що ти там кажеш?

— Кажу, аби тобі ловилася риба мала й велика. А сама побігла по хатах та й каже:

— Йдіть вовка бийте!

А люди повибігали з коцюбами, з довбнями, з вилами. Та як зачали його бити! А вовчий хвіст примерз, вовк не може втекти. Нарешті урвав він собі хвіст та й утік.

Люди полишали хати втворені. Лисичка забігла в одну хату, в другу, наїлася, та ще обмастилася тим, що їла з горшків. І підбігає до вовка. А він такий побитий! Голова побита, хвіст урваний, бік пробитий. Ледве йде. А вона каже:

— Підвези мене, бо я не годна йти.

— Я не годен, видиш, який я побитий, — каже вовк.

— І я побита.

(Вона обмастилася в горшках, щоби виглядати як «побита»).

— То сідай, — каже, — сідай. Лисиця везеться та й каже:

— Битий небиту везе. Битий небиту везе.

— Що ти там кажеш? — питає вовк.

— Та ж я кажу, що битий биту везе.

Та повозилася вона, а тоді злізла з вовка, та й вони розійшлися. Та на цьому й конець.

* То́вар — тут: велика рогата худоба..

* Третячо́к — трирічний.

* Ва́саг — верхня частина воза, саней; ящик.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області 16 липня 1987 року Пігуляк Анна Николаївна (1907 року народження)

Лисичка і вовк
Українська народна казка Чернігівщини

Ну, існує така приказка як дід, то й риба на обід. Поїхав дід саньми взимку, наловив риби і їде. Аж гульк — на дорозі лисичка нежива лежить. Взяв він лисичку та на сані. А вона прикинулася неживою, лежить та все рибку лапкою скидає. Наскидала, а дід не озирається. Вона стрибнула з саней, а він собі поїхав.

Йде лисичка, збирає рибку, збирає та й стрічається з вовком.

— Лисичко, де це ти рибки взяла?

— Наловила.

— Дай і мені!

— Е, ні. Я наловила, пойди, вовчику і теж налови. Устроми хвіст в ополонку, сядь і кажи: «Ловись рибко, велика й маленька, ловись рибко, велика й маленька». Сиди доти, поки не відчуєш, що хвіст важкий.

Ну, той вовчик пішов, і не думаючи, що лисичка збрехала. Сів, опустив хвіст в воду і каже:

— Ловись рибко, велика й маленька, ловись рибко, велика й маленька. Сидів дуже довго, поки хвіст не примерз. Став сіпати — не вирве хвоста. Думав, що це так багацько риби наловилося, а не те, що хвіст примерз.

Лисичка угледіла, що вовк сидить в ополонці та й каже:

— Вовчику, чого це ти рибки не несеш?

— Та трудно дуже.

Зрозуміла лисиця, що вовчий хвіст примерз, побігла в село.

— Люди добрі, ідіть вовка бити! Він на річці!

Люди прибігли з вилами та сокирами (що в кого було). Прибігли і здорово побили вовка та остався він живий. Тільки хвіст одірвався, то він так і побіг. Стрів лисичку та й каже:

— Бач, яка ти! Одурила мене, а я битий лишився.

А вона йому:

— Не дурила я тебе! Я сама слаба та не годна. Сяду я тобі на плечі і вези мене.

Сіла на плечі вовкові і тихенько:

— Битий небиту везе! Битий неслабу везе!

— Що ти там балакаєш лисичко?

— Та кажу, що битий битую везе.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

142 (4003). Лисичка і вовк. СУС 1+2+4. Записав Микола Зінчук 27 жовтня 2007 року. Компанець Євдокія Сергіївна (1919). Чернігівська область, Носівський район, Плоске