Українські народні казки

Лисичка і горобчик

Українська народна казка Поділля

Жила собі у лісі лисичка. Дуже хитра вона була. Кожного ранку виходила на полювання і без здобичі не поверталася.

Одного ранку Лисичці пощастило зловити горобчика. Вона вже хотіла його з’їсти, а горобчик проситься:

— Лисичко, я виконаю три твої бажання, тільки залиши мене живим.

— Добре, — сказала лисичка, — перше моє бажання — нагодуй мене, бо я голодна.

— Гаразд. Пішли в поле.

У цей час маленька дівчинка несла батькові сніданок. Батько у полі косив горох, тому пішов із дому ще на світанку. Сніданок знаходився у горщиках-близнятах: в одному смачненький борщик, а в другому — кашка. Все було щойно з печі, тому смачно пахло на все поле. Дівчинка поспішала.

Але у цей час на стежинці біля неї з’явився горобчик. Дівчинка вирішила його зловити. Поставила горщики на землю і заходилась ловити пташку. Горобчик сидить, тільки дівчинка підбіжить до нього, а він втече далі. Ось-ось дівчинка зловить його, а він знову випурхне з її рук.

І так він забавляє малу, так поспішає, ніби грається з нею. А лисичка тим часом борщик і кашку з горщиків виїла, заховалася за копу пшениці і дожидає горобця. Горобчик уздрів, що лисичка вже добре поїла і полетів собі до неї. А дівчинка повертається до посуду, аж там пусто. Заплакала вона і повернулася назад додому.

А лисичка загадує друге бажання :

— От горобчику, ти мене нагодував, тепер ще насміши.

— Добре. Пішли у село.

Приводить горобчик лисичку до одного господаря на подвір’я. А господар у цей час із сином молотить ціпом пшеницю. Стоять один перед одним і по черзі стукають ціпами по спорах.

Горобчик заховав лисичку за купою вимолочених снопів, а сам взявся за справу.

Стояв полудень, жарко. Батько весь мокрий, скинув капелюха та працює. А голова геть лиса і проти сонця виблискує. От горобчик, недовго думаючи, сів на батькову лисину. У цей час син замахнувся ціпом по снопу, коли глядь — горобець на батьковій лисині. От він і вирішив його зігнати, да як ударить батька ціпом. Посеред лисини вискочила здоровенна ґуля, а горобець полетів далі. Батькові стало погано, син плаче, а лисичка сміється регоче, аж за живіт ловиться.

— Ну й горобчик, ну й молодець! От ти мене нагодував, насмішив, а тепер ще налякай і будеш вільний.

— Гаразд. Пішли на вигін.

На вигоні з усього села зібралася зграя собак, щось собі обговорювали. Горобчик привів лисичку, а вони як занюхали її та за нею.

Лисичка біжить, землі ногами не торкається. А собаки ось-ось наздоженуть. Ось вже й ліс. Десь тут і нора її. Лисичка із всього маху у нору шусть. А собаки поставали біля нори, нюхають, гавкають, а флору не можуть потрапити. Сидить лисичка у норі та й питає свої ніжки:

— Ніжки, ніжки, що ви робили, як я від собак тікала?

— Ми швидко бігли, щоб собаки тебе не наздогнали!

— Ото я вам за це куплю червоні черевички.

— Вушка, вушка, а ви що робили, як я від собак тікала?

— А ми все слухали, чи далеко ще ті собаки. Допомагали тобі врятуватися.

— Оце я вам куплю золоті сережки. А ти що робив, хвостище?

— А я все поміж ногами мотався, заважав тобі втікати. Хотів, щоб тебе собаки зловили.

— О який ти поганий. Я тебе покараю! І лисичка виставила хвоста із нори і каже:

— Їжте, собаки, цього поганого хвоста!

А собакам цього тільки треба. Вони за хвоста витягли лисичку із нори та розірвали.

А горобчик все те бачив і каже:

— Ото тобі, лисичко, плата за твої погані справи. Ти всім коїла тільки лихо і з цього раділа.

От і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

151 (7861). Лисичка і горобчик. СУС порівн. 56В*. Записала Рудак Алла 2010 року. Боровська Анна Григорівна (1918). Хмельницька область, Волочиський район, Яхнівці