Українські народні казки

Лисичка і зайчик

Українська народна казка Бойківщини

Були зайчик і лисичка. Дружили вони обоє, бавилися в лісі на галявині. Приходить зима, каже зайчик: — Лисичко, нам треба на зиму ставити хатку. Лисичка йому:

— Обоє ставмо одну хатку. Нащо нам дві ставити? А зайчик їй:

— Я з тобою не хочу хатку ставити. Ти дуже лінива. І хитра дуже. І не хоче разом з лисичкою ставити хатку. Пішов у ліс, нарубав собі гарного дерева, поставив хатину. А лисичка собі ставить. Назбирала гнилих спорохнілих патиків. Зайчикова хатка файна, а лисиччина погана. Стали вони жити в своїх хатках.

Настала зима, впав сніг. І зайчикова хатка стояла, а лисиччина завалилася, і придушило там лисичку, ледве видерлася. Прибігає під зайчикову хатку і кричить:

— Зайчику, пусти мене в хату, бо замерзаю! Пустив зайчик її до хати.

— Я ж тобі казав, що ти добру хату не поставиш. Ти залінива.

— Я тобі, зайчику, буду борщик варити, а ти йди до лісу нарубай дров, щоби було чим борщик зварити.

Пішов зайчик до лісу, приносить дров, замерз.

— Пусти мене, лисичко, в хату! А лисичка каже:

— Я нікого до хати не пускаю. Хата моя. Надійшов медвідь, а зайчик плаче під хатою. Питається медвідь:

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— Мене лисичка не хоче в хату пустити. Я її пустив до мої хати, а вона мене з хати вигнала.

Каже медвідь:

— Ходи, зайчику, я вижену її з хати.

Медвідь до хати, а вона медведя настрашила, і медвідь утік. Та й нічого зайчикови не поміг.

Приходить вовк і тоже зайчика потішив, що вижене лисицю. І вовка вона налякала, і той утік.

Приходить кугут.

— Чого ти, зайчику, плачеш?

— Мене лисичка з мої хати вигнала. Не вигнав її ні медвідь, ні вовк. Хіба ж ти її виженеш? Та вона кури їсть.

Пішов кугут під вікно і каже:

— Виходь, лисичко, з хати.

— Добре, що ти, півнику, прийшов, — каже лисичка. — Я так курей люблю.

— Виходь з хати, бо я маю під крилом косу. Як витягну її, то тобі всі чотири лапи відріжу.

Витяга косу і показав лисичці. Як лисичка то побачила, двері відкрила і бігом лісом побігла. А зайчик з кугутиком зосталися в хатині і ще й дотепер там живуть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області
19 грудня 1990 року
Оповідач: Колосовська Настя Дмитрівна (1921)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.