Українські народні казки

Лисичка, котик і півник

Українська народна казка про тварин

Був собі котик та півник, да спряглися жить. Поставили собі хатку на курячій ніжці. Тепер півник сидить дома, а котик ходить за ковбасами на здобитки.

От лисичка прибіжить та до півника: «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». — «Ну бо, півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Таки випрохала; він взяв і одчинив. От вона вогню набрала й його украла. Так він, вже біжучи:

Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту,
— Порятуй мене!

Так той котик як почув, да догнав лисичку і півника одняв. Та приніс додому півника та попобив його добре да й сказав: «Не давай же вогню, бо битиму ще!»

Дак він (котик) пішов уп’ять на здобитки за пшеницею: ото ж півнику харч. От лисичка знов прибігла: «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Таки випрохала; він її пустив. Вона вогню набрала, його украла і побігла. Дак він вже:

Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту,
— Порятуй мене!

Дак він його догнав і уп’ять одняв, а лисичку попобив. «Тепер же, півнику, — приказав, — не давай вогню, бо вона тебе з’їсть!»

Вона прибігла знов. «Півнику-братику, одчини!» — «Лисичко-сестричко, котик не велів». Просила-просила — ні! Таки не впустив. От вона віконце одчинила, його украла і побігла. Дяк він:

Котику-братику,
Несе мене лиска
По каменю-мосту
На своєму хвосту,
— Порятуй мене!

От котик як почув, як погнітесь... Гнавсь, гнавсь — не догнав. Прийшов додому та й плаче, що вже нема товариша.

От зробив собі скрипочку й молоточок, і писану кайстру. Прийшов до нори — як загра:

Ой тили-ли-чки,
Та було у лисички
Чотири дочки,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко;
Вийди, лисе,
Подивися
— Чи хороше граю?

Дак лисиччина дочка й каже: «Мамо! Піду я подивлюся: хто там так грає?» От вона й пішла. А він її — цок да в лобок, да в писану кайстру. Да вп’ять грає:

Ой тили-ли-чки,
Та було у лисички
Чотири дочки,
П’ятий синко,
Ще й Пилипко;
Вийди, лисе,
Подивися
— Чи хороше граю?

Тепер і друга дочка пішла. Він і ту — цок, да в лобок, да в писану кайстру. Да й знов грає. Потім всі перейшли.

От стара лисиця жде, жде — нема! От тоді й каже: «Піду заганять, бо півник упрів і молошна каша упріла, — пора обідати». Дак він і стару лисицю убив. Та тоді прийшов, борщ вийняв, кашу поїв. От тоді звів півника на тарілці да й каже: «Півнику-братику, стрепенись!» Дак він стрепенувся. От того півника забрав і лисиці побрав. Приносить туди додому, де вони жили, та пообдирали [на] кожухи, — да й живуть і хліб жують.

Їм сміх та рядно, а нам — сміх та добро!

Походження та примітки

Лисичка, котик і півник. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 61/ІІ. Зап. у м. Києві. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 27—29.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.