Українські народні казки

Лисичка, кіт, вовк, медвідь і кабан

Українська народна казка про тварин

Біг кіт із села, а лисичка із лісу, да й повстрічались вони. Лисичка каже: «Здрастуй!» Кіт каже: «Здрастуй!» — «Як тебе зовуть?» — каже лисичка. — «Премудрий Соломон. А тебе?» — «Лисичка-вдовичка...» — «Жиймо вмісті». — «Жиймо». Построїли вони собі хатку да й живуть.

Лисичка каже: «Премудрий Соломоне! Я бачила там облупили здохлого барана, ходімо приволочімо». Взяли пішли, приволокли да й їдять. Надходить вовк: «Одчини!» — «Утікай, пане Козловський, — каже лисичка, — бо вже Премудрий Соломон пана Барановського їсть, то ще й тебе із’їсть». Вовк злякався, побіг. Надходить медвідь: «Одчини!» — «Утікай, пане Кудлач, — каже лисичка, — бо вже пана Козловського їмо, то ще й тебе із’їмо». Медвідь злякався, побіг. Надходить дикий кабан: «Одчини!» — «Утікай, пане Риляч, бо вже Кудлача їмо, то ще й тебе із’їмо». Кабан злякався, побіг.

Ото вже всі вони: вовк, медвідь і кабан зібралися вгурт та й кажуть: «Ходімо побачити Премудрого Соломона». Підходять до теї хатки — аж кіт їсть м’ясо та й кричить: «Ма-ло! Ма-ло! Мало!..» — «Гей, — кажуть, — утікаймо, бо каже, що ще й нас мало!» Злякались да й побігли далій да й кажуть: «У такій, — кажуть, — невеличкій хатці і сам, мабуть, невеличкий звіручка. Чи ж таки він нас поїсть? Ходімо. Ми таки його побачим... Позакопуймося, або під колодою ляжмо, да й будемо сидіти». Кабан закопався в землю да й хвостиком меле, медвідь вліз на дуба, а вовк під колодою лежить.

А лисичка до кота й каже: «Ходімо, я зловлю гусочку да й приволочім». Ідуть. Лисичка попереду, а кіт позаду да й кричить: «Ма-ло! Ма-ло! Ма-ло!..» Коли побачив кабанячого хвостика... Кіт думав, що то миш. Як ухопиться за хвіст пазурами... Кабан коли не розбіжиться з перестраху, коли удариться об дуб рилом... Кіт злякався да на дуб, де медвідь сидів... Медвідь коли не грохнувся об колоду, де вовк сидів... Посхоплювалися усі да навтіки.

Послі зібрались да й говорять. Кабан каже: «Оце було!! Як ухопить мене за хвіст да головою об дуб...» А медвідь каже: «А мене як ухопив за шерсть да й кинув з дуба». А вовк каже: «Коли зліз до мене, де я лежав під колодою, коли взяв колоду да як гримнув мене по спині, то аж ще спина болить!..» Та й кажуть: «Нехай його чорт бачить... Не йдімо вже!»

А кіт переляканий з лисичкою пішли, приволокли гусочку да й їдять.

Походження та примітки

Лисичка, кіт, вовк, медвідь і кабан. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 103. Зап. С. Лоначевський у с. Романівка Звягельського пов. Волинської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 22—23.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Дивіться також