Українські народні казки

Лисичка, тиковка, скрипка та капкан

Українська народна казка про тварин

Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка. «Бач, — каже, — реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!»

Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить. «Іч, — каже, — ще і проситься! І не просись, бо не пустю!»

От як тиковка вже набралась, та й лисичку тягне у воду. «Бач, яка, — каже. — То просилась, а це шуткує. Пусти-бо!» Всилу вона од неї вирвалась.

От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку. «Бач, — каже лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка». Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив. «Бач, — каже, — які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і... не можна?» Тільки сіла, а капкан її за хвіст. «Бач, яке, — каже, — ще й держе!»

Аж ось до тих капканів і хазяїн іде. «Дивись, ще, може, і бить буде!»

А той чоловік узяв її та й забрав.

Походження та примітки

Лисичка, тиковка, скрипка та капкан. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. І. І. Манжура в с. Олексіївка Олександрівського пов. Катеринославської губ. Час запису не зазначений. Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И. И. Манжурою, Харьков, 1890., стор. 1—2.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

9 (6338). Лисичка, тиковка, скрипка та капкан. СУС (68В)+68*. Записано 2009 року. Лиськова Лідія Сергіївна (1956). Вінницька область, Вінниця

Лисичка, тиковка, скрипка та капкан

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.

— Бач, — каже, — реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю.

Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.

— Іч, — каже, — ще й проситься! І не просись, бо не пущу!

От як тиковка води вже набралась та й лисичку тягне в воду.

— Бач, яка, — каже, — то просилась, а це шуткує. Пусти-бо.

Насилу вона од неї вирвалась. От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі гуде потихеньку.

— Бач, — говорить лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка.

Та й обминає її. Біжить далі, аж чоловік капкани розставив.

— Бач, — говорить, — які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?

Тільки сіла, а капкан її за хвіст.

— Бач яке, — каже, — ще й держить!

Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.

— Дивись, ще, може, і бить мене буде!

А той чоловік узяв її та й пішов додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

30 (5089). Лисичка, гарбуз, скрипка та капкан. СУС 68В+68*. Записано 2008 року. Грибок Катерина Петрівна (1941). Черкаська область, Монастирищенський район, Монастирище