☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Лисичка-кума
Українська народна казка про тварин

Схотілося лисичці медом поласувати. То все вона саме м’ясце їсть, а солоденького — то й ні. «Піти, — каже, — до бджіл похазяйнувати». Пішла на пасіку та так любесенько перед уліком сіла та лапку туди й засунула, щоб медку достать. А бджоли того й не злюбили — як шугнуть із вулика, як кинуться на лисичку! Ех, як вона вдере тоді з пасіки!.. Утікає, тільки носом круте та на бджіл нарікає: «Ой, божечку мій! Який же то мед солодкий, а які ж то бджоли гіркі!»

Прибігла додому. Уся морда розпухла, лежить. Лежала, лежала, думала, думала, а меду таки хочеться. «Піду, — каже, — до ведмедя. Впросюся до його жити, у його меду багато». Приходе. «Ведмедику-братику, що я тобі казатиму?»

А той тільки мурчить. А лисичка: «Та не мурчи-бо так страшно, ведмедику-братику, а то я й злякаюся. Давай удвох жити, я тобі за господиню буду». — «Давай!» — каже ведмідь.

Ото й почали вдвох жити. Ведмідь піде на здобутки, принесе м’ясива, є і йому й лисичці. Дак тій усе меду хочеться: «Піди та й піди, старий, на пасіку, принеси меду!»

Нема що робити, приніс ведмідь і меду, аж два вулики припер. «Оце, — каже, — один виїмо, а другий на зиму заховаємо».

Їли, їли та за скільки там часу виїли ввесь мед. А той вулик на горище заховали. Ведмідь же терпить, а лисичці кортить. Думала, думала як би його тим другим вуликом поласувати. Пішла б, дак ведмідь зараз спитається, куди та чого. От вона лежить та стук-стук хвостом об стіну. Ведмідь питається: «Що то стука?» — «Та то стукають, мене в куми просять». — «Ну, то й піди, а я засну».

Пішла вона та зараз на горище та до другого вулика та й наїлася, скільки хотіла. Тоді вертається. Ведмідь прокинувся: «Ну, як же твого хрещеника звуть?» — «Та Початочком». — «Яке чудне ім’я!..» — «От, яке піп дав... Чого там чудне!» — «Ну, гаразд».

Другого дня знов лежить та стук-стук хвостом об стіну. Ведмідь питається: «Що то стука?» — «Та то мене в куми кличуть». — «Ну, то й піди, а я засну».

Пішла вона та знов до того вулика та вже так, що мало в ньому зісталося. Вертається додому. Ведмідь прокинувся та й питає: «Ну, як же твого хрещеника звуть?» — «Та Серединкою». А ведмідь: «Оце ж таки, які в твоїх хрещеників ім’я чудні!» То лисиця: «Що ти вигадуєш, старий? Де ж таки чудне, коли й свята Середа єсть.» — «А може», — каже ведмідь.

Третього дня знову лежить та стук-стук хвостом об стіну. А ведмідь: «Що воно все стука та й стука?» — «Та то мене в куми кличуть». — «Оце як тебе, стара, часто в куми кличуть!» — каже ведмідь. «Е, старий, бо мене люди люблять». — «Ну, то йди».

Пішла, увесь мед виїла, ще й вулик перекинула та й вилизала. Тоді прибігла, лягла та й лежить. Ведмідь питає: «Ну, як же твого хрещеника звуть?» — «Та як же там? Перекинь та й вилижи!» — «Оце ще, такого ім’я ще й на світі не було!» — «Що ти там вигадуєш, старе луб’я? Хіба ти піп, що знаєш?» — «Ну, нехай буде й так».

От через скільки часу ведмідь і каже: «А треба б уже й медом поласувати!» Поліз на горище, коли ж вулик порожній. «Лисичко-сестричко, се ти виїла!» — «Ні, не я». — «Ні, ти». — «А щоб я вчорашнього дня не діждала, коли я виїла!» — «А брешеш, лисичко, ти не хрещеників хрестила, то ж ти мед їла! Тепер же я тебе з’їм!»

Та до неї. А вона від його та в ліс... Так і втекла.

ЛИСИЧКА-КУМА — Українська Народна Казка Про Тварин
ЛИСИЧКА-КУМА — Українська Народна Казка Про Тварин

Лисичка-кума. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 15. Час і місце запису не зазначені. Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 43—46.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова

Лисичка-кума
Українська народна казка Чернігівщини

Жила собі лисичка. Та все вона м’ясце їла. От захотілося їй солоденького, надумала медком поласувати. Пішла на пасіку, сіла перед вуликом та й засунула туди лапку, щоб мед дістати. А бджоли як шугонули з вулика, як накинулися на лисичку! А вона ну втікати. Біжить та на бджіл кричить:

— Ой, Господи мій! Які бджоли кусючі! А який мед солодкий!

Прибігла до лісу, а морда вся розпухла. Лежала, лежала в нірці, а меду все-таки хочеться. Надумала вона піти до ведмедя, бо в нього меду багато. Прийшла до нього та й каже:

— Давай удвох жити, я тобі за господиню буду.

— Давай.

Почали вони вдвох жити. Ведмідь ходив на полювання, приносив м’яса і собі, і лисичці. А їй все медку хочеться. Просить вона ведмедя:

— Піди, старий на пасіку та принеси меду!

Не мав він що робити, приніс аж два вулики меду.

— Один, — каже, — виїмо, а другий на зиму заховаємо.

Їли вони, їли та все виїли. А другий вулик на горище заховали. Обом хочеться меду, та ведмідь терпить, а лисичці кортить. Все вона думає, як би це другим вуликом поласувати. От вона лежить та й стук-стук хвостом об стінку. Ведмідь питає:

— Що то стукає?

— Та то мене в куми просять.

— Ну то піди, а я засну.

Пішла лисичка та зараз же на горище. Їла вже меду, скільки хотіла. Повернулася, а ведмідь прокинувся та й питає:

— Ну, як же твого хрещеника звуть?

— Початочок.

— Яке чудне ім’я!

— Таке піп дав.

— Ну, добре.

Другого дня лисичка знову стукає хвостиком об стіну. Ведмідь питає:

— Що то стукає?

— Та то мене в куми просять.

— Ну то піди, а я засну.

Пішла вона та знов до того вулика. Та так вже наїлася, що мало що в ньому зосталося.

Повернулася, а ведмідь прокинувся та й питає:

— Ну, як же твого хрещеника звуть?

— Серединка.

— Які чудні імена в твоїх похресників!

— Не вигадуй, старий! Свята середа є!

— Хіба, що так, — каже ведмідь.

Третього дня знову лежить лисичка, медку їй хочеться та й стукає хвостиком об стіну. А ведмідь питає:

— Що то все стукає та стукає?

— То мене в куми просять.

— Щось тебе, лисичко, дуже часто беруть кумою, — каже ведмідь.

— Е, старий, мене люди люблять.

Пішла лисичка, увесь мед виїла, ще й вулик перекинула та й вилизала. Прибігла додому, лягла та й лежить. Ведмідь знов питає, як хрещеника звуть.

— Перекинь та й вилижи!

— Такого ім’я ще я не чув, — зачудувався ведмідь.

— Що ти вигадуєш? Піп краще знає.

Прийшла зима. Через деякий час ведмідь каже лисичці:

— А треба б уже й медом поласувати.

Поліз на горище, а вулик порожній.

— Лисичко, це ти мед виїла?!

— Ні, не я!

— Ні, ти!

— А щоб я вчорашнього дня не діждалася, коли виїла!

— Брешеш, лисичко, ти не кумою була, а мед їла! Тепер я тебе з’їм!

А вона від нього та в ліс. Ведмідь за нею, а вона тільки хвостиком махнула.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

13 (4327). Лисичка-кума. СУС 15. Записано 2008 року. Калінько Марія Кузьмівна (1924). Чернігівська область, Городнянський район, Макишин