Українські народні казки

Лисичка-суддя

Українська народна казка про тварин

ЛИСИЧКА-СУДДЯ — Українська Народна Казка Про Тварин
ЛИСИЧКА-СУДДЯ — Українська Народна Казка Про Тварин

Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому, — щоб якраз по правді рівнесенько розділити.

Один котик і каже:

— Давай поділимо отак, упоперек!

А другий каже:

— Ні, розділимо краще вздовж!

Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:

— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?

— Так і так, — розказують котики, — ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.

— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити! Ось дайте, я вам поділю!

Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:

— Ні, оцей шматочок — більший, треба порівняти! Та й над’їла один шматочок.

— А тепер, — каже, — оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб которому з вас кривда була!

І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла, — то той шматочок над’їсть, то той, — поки стало два зовсім маленьких шматочки.

— Ну, — каже лисичка, — оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!

— Ну, добре, — кажуть котики, — але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?

— Як — за віщо?! — одказала лисичка. — А я ж вас поділила!

Походження та примітки

Лисичка-суддя. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Час і місце запису не зазначені. Перша в’язочка бубликів. Збірник казок. Тварини. Упорядкувала В. Чередниченко, К., 1921., стор. 3—4.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова

Лисичка-суддя

Українська народна казка Полтавщини

Двійко котиків здобули собі грудочку сиру. Одбігли подалі й почали радитися, як його краще поділити. Та ще й так поділити, щоб нікого не образити, щоб по правді було. Один котик і каже:

— Поділимо упоперек!

А другий каже:

— Ні, поділімо вздовж.

Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, стала та й питає:

— Що тут у вас таке? Про що сперечаєтесь?

Коти їй розповіли, що не можуть сир поділити.

— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити! Ось дайте я вам допоможу!

Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку надвоє, а далі й каже:

— Ні, оцей шматочок — більший, треба порівняти.

Та й над’їла один шматочок.

— А тепер, — каже, оцей шматочок більший, треба його порівняти, щоб по правді було. Не можна, щоб комусь кривда була.

І знову над’їла. Та так рівняла, то той шматочок, то той, поки стало два зовсім маленьких шматочки.

— Ну, — каже лисичка, — оце тепер шматочки однаковісінькі.

— Ну, добре, але ж ти багацько нашого сиру з’їла. За що ти так багато з’їла? — питають котики.

— Як за що? А я ж вас поділила!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

4 (4614). Лисичка-суддя. СУС 51***. Записала Шагановська Анастасія (6 клас) 2008 року. Небрат Ганна Федорівна (1927). Полтавська область, Лохвицький район, Лохвиця

Лисичка-суддя

Українська народна казка Чернігівщини

Двоє веселих котів дістали собі якось шматок сиру. Відбігли з ним далеко і почали радитися, як сир поділити. Один каже:

— Давай, поділимо впоперек.

— Ні, — відповідає другий, — давай, вздовж.

Так і сперечалися. Та ось бігла лисиця. Побачила котів з сиром, зупинилася та й каже:

— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?

— Отак і отак, — кажуть коти, — не знаємо, як краще сир поділити.

— Е, — каже лисиця, — це можна зробити. Давайте, я вам поділю.

Віддали їй коти сир. Лисиця розірвала його на два шматки, а тоді каже:

— Цей шматок більший, треба підрівняти.

Та й надкусила його. А потім їй здалося, що вже другий шматок став більший, то і той надкусила. Рівняла, рівняла, аж поки сиру залишилася зовсім трошки.

— Ось тепер, — каже лисиця, — у вас є два рівні шматки.

— Це добре, — відповідають коти, — але ти багато сиру нашого з’їла. За що?

— Як за що?! — обурилася лисиця. — Я ж вас поділила.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

52 (4600). Лисичка-суддя. СУС 51***. Записала Мещанінець Оля (11 клас) 2008 року. Яковлєва Анастасія (1927). Чернігівська область, Городнянський район, Седнів

Лисичка-суддя

Українська народна казка Чернігівщини

Були собі дід та баба. Мали вони двох гарних котиків. Добули котики собі грудочку сиру і стали думати, як би її поділити. Один каже:

— Давай розділимо вздовж!

— Ні, давай впоперек!

Сперечаються котики, аж тут біжить лисичка. Подивилася на котів і хотіла бігти далі. Але раптом угледіла в них сир. Зупинилася, та й почала питати, у чому справа. Котики й поділилися своєю проблемою. Попросили в хитрунки поради. А лисичка погодилася їм допомогти. Віддали котики їй свій сир, а лисичка переломила надвоє і каже:

— Ой, а цей шматочок більший!

Відкусила від нього, а тоді знову:

— А тепер цей більший.

Відкусила й того трішки. Так вона рівняла, поки залишилися два зовсім маленькі шматочки. Подивилися котики і зрозуміли, що вона їх одурила.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

227 (4412). Лисичка-суддя. СУС 51***. Записано 2008 року. Мисан Марія Юхимівна (1919). Чернігівська область, Ічнянський район, Андріївна

Лисичка — суддя

Українська народна казка Чернігівщини

Двоє котиків добули собі грудочку сиру. Втекли вони з ним подалі від дому і стали радитися, як його краще поділити. Так ще й поділити так, щоб порівну було.

Аж тут летить сорока. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:

— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтесь?

— Так і так, ось не знаємо, як сир порівну поділити.

— Е, — каже сорока, — давайте, я вам поділю.

Взяла той сир в дзьоб і переломила. Та так, що один шматок став більший, а другий — менший. Розгнівалися котики і прогнали її. А самі сидять і думають, як ці два шматочки порівняти.

Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає

— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтесь?

Котики й розказують.

— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити. Ось давайте, я вам поділю.

Котики й оддали їй сир. Лисичка взяла шматок сиру, а далі й каже:

— Цей шматочок більший, треба порівняти.

Та й над’їла його. А потім почала другий шматок рівняти та й знову над’їла. Так рівняла, рівняла поки стало два малесеньких шматочки.

— Ну ось тепер, — сказала вона, — у вас є два однакові шматочки.

Як угляділи котики такі малесенькі шматочки, то накинулись на лисицю.

— Ти багато нашого сиру з’їла! За що стільки нашого добра взяла?

— Як за що? — здивувалася лисиця. — Я ж вас поділила!

Бачить вона, що горе буде, ухопила шматочки сиру і втекла в ліс. А двоє котиків залишилися ні з чим.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

143 (4283). Лисичка-суддя. СУС 51***. Записано 2008 року. Глущенко Марія Павлівна (1935). Чернігівська область, Бахмацький район, Пальчики