Українські народні казки

Лисове серце

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було це давно-давно на березі нашої річки, у селі Крупське. Сидів там якось лис на березі й ловив рибу. Як бачить, що маленька рибка до берега підпливе, щоб на сонечку погрітися, бистро хапає її і їсть. Не сподобалось це великій рибі, що хазяйнує тут якесь чучело. Пішли до свого царя радитися. Цар вислухав їх уважно і каже:

— Тягніть це чучело сюди, на глибину. Ми його розпоремо, виймемо серце, з’їмо й будемо такі розумні, як той лис.

Підпливли дві рибини до лиса й кажуть:

— Добрий день, пане, чи не попливли б ви з нами? Чогось наш цар хоче вас бачити.

— З задоволенням! Як треба, то треба.

Пливе лис на рибі та й питає:

— А чого це я вашому царю потрібен? Мабуть ви цього і не знаєте.

— Неправда ваша, пане лис. Ми все знаємо. Цар казав, що треба ваше серце вийняти і з’їсти. Будемо тоді такі мудрі, як ви.

— Ну ви даєте! Чого ж ви мені раніше цього не сказали? Я ж серце дома залишив. Вертайтесь назад і ждіть мене коло берега, а я швидко принесу його сюди.

Повернули риби назад, плигнув лис на берег та й каже:

— Які ж ви бовдури! Хіба ви бачили когось, щоб ходив без серця?

Зрозуміли риби, що їм ніколи не дорівнятися до хитрого лиса.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

178 (5369). Лисове серце. СУС —, записано багаторазово. Записано 2008 року. Ляшенко Володимир Іванович (1941). Черкаська область, Золотоніський район, Крупське

Лисове серце

Українська народна казка Кіровоградщини

Було це давно-давно на березі Дніпра. Сидів там якийсь одинокий лис і ловив рибку. Як угледить маленьку рибку, яка пливе до берега, то хапає її та тріскає. Великій рибі не понравилося, що якесь опудало тут хазяйствує. Подумали і рушили до свого царя радитися. Цар послухав їх уважно і каже:

— Тягніть те опудало сюди, на глибину, ми тут його розпоремо, виймемо серце і з’їмо. Та й станемо мудрі, як той лис.

Ну і попливли дві рибини до лиса і кажуть, що їх цар чогось дуже хоче бачити лиса.

Пливе лис на рибі та й запитує:

— А чого це я вашому царю знадобився? Хоча, звідкіля вам це знати.

— Неправда ваша, пане лис! Ми все знаємо. Цар казав, що треба ваше серце вийняти та з’їсти, щоб помудрішати, як ви.

— От невдача! Чого ж ви раніше мені цього не сказали? Бо ж я серце вдома залишив. Повертаймо назад і ждіть мене біля берега, а я миттю принесу його сюди.

Повернули риби назад, а лис зійшов на берег і обізвав їх невченими, бо кожна людина носить серце з собою. Риби зрозуміли, що лис їх обдурив, та робити нічого — з берега його не дістанеш.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

40 (7922). Лисове серце. СУС 91. Записала Клименко Вікторія 2010 року. Дудник Л. Я. (1944). Кіровоградська область, Олександрівський район, Івангород

Лисове серце

Українська народна казка Чернігівщини

Ходив лис берегом над водою. Як побачить якусь маленьку рибку, то зразу схопить і з’їсть. Побачили це великі риби і стало їм образливо, що до їхнього царства якась руда бестія лізе. Попливли вони до свого короля за порадою. Король вислухав і каже:

— Приведіть його на дно. Тут ми заріжемо його, витягнемо серце, з’їмо і будемо такі ж розумні, як і лис.

Попливли риби виконувати наказ. Підпливли до берега та й кажуть:

— Просим пана адвоката, чи не попливли б ви з нами? Вас кликав наш король.

— А чого б і ні? — сказав лис, сідаючи на рибу. — Як треба, то треба. А ви часом не знаєте, що королеві од мене треба?

— Знаємо, як не знати. Він казав, що треба ваше серце з’їсти. Тоді ми станемо такі ж розумні і хитрі.

— Як так, то завертайте назад, бо я серце дома залишив. Я побіжу і принесу.

Завернули риби до берега, лис стрибнув, а тоді каже:

— Які ж ви дурні! Ну хіба ж є хто на світі, щоб без серця ходив?

Зрозуміли риби, що лис їх перехитрив, та нічого не могли вже вдіяти.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

261 (4498). Лисове серце. СУС 91. Записано 2008 року. Малишенко Ольга Матвіївна (1933). Чернігівська область, Борзнянський район, Борзна

Лисове серце

Українська народна казка Чернігівщини

Ходив лис берегом понад водою і як побачить яку маленьку рибку, котра підпливе до берега на сонці погрітися, мерщій хапав її й поїдав. Побачили це більші риби і стало їм ніяково, що до їх господарства втручається якась патлата мара. Попливли вони до свого короля по раду, що мають робити. Король вислухав їх і каже:

— Приведіть його сюди, на глибину Дністра. Тут ми затягнемо його у воду, розпоремо, виймемо серце, з їмо й будемо такі мудрі, як лис.

Пішли риби виконувати наказ короля. Підпливли дві риби до берега, зупинилися біля лиса й кажуть:

— Проше пана адвоката, чи не попливли б ви з нами? Чогось потребує вас наш король.

— Чому б ні? Як треба, то й треба.

Сів лис на риб:

— А ви не знаєте, чого вашому королеві треба од мене?

— А чому б ні, знаємо. Він казав, що треба ваше серце вийняти та з’їсти, то будемо такі мудрі, як ви.

— Е, коли так, то завертайте назад, бо я залишив серце вдома. Але я прибіжу і за хвилину принесу сюди.

Завернули риби назад, плигнув лис на берег та й каже:

— Які-бо ви дурні! Та хіба ж є хто такий, що ходив би без серця?

Риби зрозуміли, що лис їх обдурив, але вже пропало, бо що ж вони б йому тепер зробили?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

70 (4592). Лисове серце. СУС 91. Записано 2008 року. Роздерій Уляна Миколаївна. Чернігівська область, Корюківський район, Спаське