Українські народні казки

Лисяча шкірка

Українська народна казка Буковини

Був багатий чоловік, мав тридцять десятин землі. І мав їдну дочку. Та так її кохав, що вона сама навіть не вмивалася. Наймив наймичку, і наймичка її вмивала. Прийшов час їй заміж виходити. Приходять парубки, дивляться, а наймичка колише її в колисці, як малу дитину. Подивилися — з неї нема нічого. І ніхто не хоче брати її за жінку. А був у них наймит. Питає він хазяїна:

— А за мене ви не дасте її?

Бачить тато, що ніхто її не бере, та й віддав за того наймита. Взяв її наймит до себе. Дав йому тесть пару волів, корову і землі дав. Хазяює колишній наймит. А жінка його лежить. І вмитися сама не хоче, чоловік її вмиває. Раз він каже до жінки:

— Я піду в ліс, уб’ю лиса, здеру з него шкірку, і та шкірка буде нам все робити. Буде їсти варити, в хаті прибирати, тебе вмивати — все буде робити.

— То добре, — каже жінка.

Пішов він у ліс, вбив лиса, здер шкірку. А жінка така втішна, що є шкірка. Він їй і каже:

— Роздягайся, жінко, я гарно обмию тебе.

Вона роздяглася, він поклав її на лавку, прив’язав поверх неї лисячу шкірку і давай бити по тій шкірці нагайкою.

— Оце, щоб у хаті було прибрано, оце, щоб свині нагодовані, оце, щоб були вівці подоєні.

Жінка кричить, а він каже:

— То я не тебе б’ю, а шкірку. Закінчив бити і каже:

— Щоб ти до весни не йшла до тата свого. Прийшла весна, іде він до тестя, а тесть каже:

— Пооремо завтра в мене, а післязавтра в тебе будем орати. Виорали вони в тестя, а на другий день ідуть до зятя. Вже пора обідати, а жінка обіду не несе. Зять каже:

— Давайте ще раз обійдемо, поки жінка їсти принесе. Обійшли вони ще раз. А тут і жінка їсти несе. І не йде, а бігом біжить, бо спізнилася. Їдять тато з чоловіком, а вона й каже:

— Я біжу додому, бо роботи багато. Треба корови подоїти і свині нагодувати.

Думає батько: «Що це з моєю дочкою зробилося? То нічого не хотіла робити, а це так за роботу береться».

Пішли вони з жінкою до дочки, а там усе вичищено, прибрано. Все хазяйство в порядку. Зачали вони питати дочку, як це так зробилося, що вона така добра хазяйка стала. І розказала вона їм про лисячу шкірку.

— Відколи в нас та шкірка, відтоді мені роз’яснилося в очах.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Шибутинці, Сокирянського району, Чернівецької області
13 травня 1980 року
Оповідач: Мазур Олексій Федорович (1902 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.