Українські народні казки

Лисяче серце

Українська народна казка про тварин

Ходив лис берегом понад воду і що побачив яку маленьку рибку, що підплила під берег погрітися на сонці, борзо хапав її і поїдав. Побачили се більші риби і стало їм ніяко, що до їх господарства вмішується якась патлата біда. Поплили до свого короля по раду, що мають робити. Король вислухав їх і каже: «Приведіть його сюди на глибину Дністра, тут ми затягнем його в воду, розпоремо, виймемо серце, з’їмо і будемо такі мудрі, як лис».

Пішли риби сповняти раду короля.

Підплили дві риби під берег, стали перед лисом і кажуть: «Проше, пана месіяша, ци не поплили би ви з нами, щось потребує вас наш король». — «Чому би ні? Як треба, то треба».

Сів лис на риби, плинуть на середину ріки. Але питає лис риб: «А ви не знаєте, чого ваш король потребує від мене?» — «Як би ні? Знаємо! Він казав, що треба ваше серце випороти і з’їсти, то будемо такі мудрі, як ви». — «Е, коли так, то завертайте назад, бо я лишив серце вдома; але я скочу і за минуту принесу сюди».

Завернули риби назад. Скочив лис на берег та й каже: «Які ви дурнії А де ж є хто такий, аби ходив без серця?»

Риби зміркували, що лис вивів їх в поле, але пропало, бо що годні йому тепер зробити?

Походження та примітки

Лисяче серце. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап В. Гнатюк в 1895 р. у с. Пужники Бучацького пов. (Тернопільщина) від свого батька. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 122.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.