Українські народні казки

Лисяче серце

Українська народна казка про тварин

Ходив лис берегом понад воду і що побачив яку маленьку рибку, що підплила під берег погрітися на сонці, борзо хапав її і поїдав. Побачили се більші риби і стало їм ніяко, що до їх господарства вмішується якась патлата біда. Поплили до свого короля по раду, що мають робити. Король вислухав їх і каже: «Приведіть його сюди на глибину Дністра, тут ми затягнем його в воду, розпоремо, виймемо серце, з’їмо і будемо такі мудрі, як лис».

Пішли риби сповняти раду короля.

Підплили дві риби під берег, стали перед лисом і кажуть: «Проше, пана месіяша, ци не поплили би ви з нами, щось потребує вас наш король». — «Чому би ні? Як треба, то треба».

Сів лис на риби, плинуть на середину ріки. Але питає лис риб: «А ви не знаєте, чого ваш король потребує від мене?» — «Як би ні? Знаємо! Він казав, що треба ваше серце випороти і з’їсти, то будемо такі мудрі, як ви». — «Е, коли так, то завертайте назад, бо я лишив серце вдома; але я скочу і за минуту принесу сюди».

Завернули риби назад. Скочив лис на берег та й каже: «Які ви дурнії А де ж є хто такий, аби ходив без серця?»

Риби зміркували, що лис вивів їх в поле, але пропало, бо що годні йому тепер зробити?

Походження та примітки

Лисяче серце. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап В. Гнатюк в 1895 р. у с. Пужники Бучацького пов. (Тернопільщина) від свого батька. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 122.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Лисяче серце

Українська народна казка Чернігівщини

Ходила лисиця берегом понад водою. І як побачить, яку маленьку рибку, яка підпливає до берега на сонці погрітися, так хапає її і їсть. Побачили це великі риби і стало їм стидно, що в їхньому хазяйстві якась патлата мара хазяйнує.

Попливли вони до свого царя на раду, що їм робити. Цар послухав та й каже:

— Приведіть її сюди, на дно річки. Тут ми її затягнемо у воду, розпоремо, витягнемо серце, з’їмо i будемо такі розумні, як лисиця.

Пішли риби виповняти наказ царя. Припливли дві рибки до берега, стали коло лисиці та й кажуть:

— Просимо пані, чи не попливли б ви з нами? Чогось треба, щоб ви припливли

до нашого царя.

— А чого ж ні? Як треба, так і треба, — сказала лисиця і сіла на риб, — а ви не знаєте, чого вашому царю од мене треба?

— Знаємо, як не знати. Він казав, що треба ваше серце вийняти та з’їсти, щоб ми були такі розумні, як ви.

— А, коли так, то завертайте назад, бо я серце вдома забула. Я побіжу і за хвилинку принесу.

Завернули риби назад, плигнула лисиця на берег та й каже:

— Які ж ви дурні! Та хіба є хтось, що ходить без серця?

Зрозуміли риби, що лисиця обманула їх, та пропало.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

71 (4152). Лисяче серце. СУС — . Записала Тартова О. І. 2007 року. Костенко Ольга Кузьмівна (1928). Чернігівська область, Бобровицький район, Браниця