Лис, цап і мішок моркви
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Бігли якось удвох лис і цап, дуже голодні. А тут чоловік їде возом, везе мішки з морквою. На повороті віз підскочив, один мішок і випав на землю. Чоловік цього не помітив і поїхав далі.

— Це моя морква, — сказав лис, підбігши до мішка.

— Відійди! — заявив цап. — Морква моя, бо це їжа саме для кіз.

Лис вишкірив зуби на цапа, а цап наставив роги на лиса, і так вони довгенько стояли один проти одного. Нарешті лис і каже:

— Так ми ще довго так тут будемо стовбичити і сваритися, а пуття з того не буде. Краще позмагаймось! Он, бачиш, стоїть закопаний стовп. Хто його перекине, того й морква буде.

— Гаразд! — зрадів цап. — Це мені раз плюнути.

Розгнівався та в стовп головою лусь! А стовп собі і далі стоїть. Разів чотири бив іще цап у нього рогами з розгону, аж поки в нього роги тріснули. А в стовпі хоч би що, стоїть, як і доти.

Настала черга і лиса показати свою силу. Почав він рити землю навколо стовпа, підкопувати його. Рив, рив, аж геть увесь зіпрів, поки нарешті до кінця добрався. Стовп і впав. Та був він такий важкий, що коли, падаючи, вдарив лиса по задній нозі, то й зламав її.

Лежить стовп на землі, а цап каже лисові:

— Забирай моркву, мені уже нічого не треба, так голова болить. А лис у відповідь:

— Де там! Я тепер до неї і підійти не можу.

Однак полежавши та відхекавшись, лис усе таки звівся на три ноги й пострибав до мішка. Але поки вони однак змагались, чоловік той побачив, що на возі мішка не вистачає, звернув коней і поїхав назад. Побачив свій мішок перед носом у лиса! Забрав його та й поїхав.

Лис, цап і мішок моркви
Українська народна казка Чернігівщини

Бігли якось удвох лис і цап. Були вони дуже голодні. А назустріч їм їхав чоловік возом і віз мішки, повні моркви. Коли на повороті підскочив віз, то один мішок впав. Чоловік не помітив і поїхав співаючи далі.

— Це моя морква! — підбігши до мішка, сказав лис.

— Відійди! — закричав цап. — Морква моя, бо це їжа для кіз, а ти їси м’ясо.

Лис випустив пазурі, вишкірив свої зуби на цапа, а той наставив роги на лиса. Так вони ніяк не могли розійтися. Нарешті лис каже:

— Так ми ще довго будемо тут стояти, а розради не буде. Давай влаштуємо змагання. Хто виграє, тому й мішок. Хто перший добіжить до стовпа і перекине його, того й морква.

— Добре, — зрадів цап, — це мені раз плюнути. Мій буде мішок.

Розігнався та в стовп головою. А стовп і далі собі стоїть. Довго морочився цап з стовпом, аж поки в нього роги тріснули. А стовп стоїть собі вкопаний.

Настала черга лисові свою силу показати. Почав він рити землю під стовпом. Рив, рив, геть увесь впрів, але довів справу до кінця — стовп упав. А коли падав, то зачепив лисові задню ногу і зламав її.

Лежить стовп на землі, придавив лиса, а цап і каже:

— Забирай моркву собі! Мені вже нічого не хочеться, так голова болить.

А лис йому у відповідь:

— Е, ні! Я тепер до неї і не підійду, бо не можу.

Та через деякий час відійшов лис, звівся на ноги і поскакав до мішка. Але доки вони ламали голову, кому дістанеться морква, чоловік побачив, що мішок випав, вернув коней і забрав його перед самим носом у лиса.