Лиха мачуха і сироти
Українська народна казка Покуття
Жили чоловік та жінка. Та й було в них двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Жінка померла, а чоловік лишився з дітьми. Через рік мусив чоловік женитися, бо не було кому їсти варити, сорочки прати. Привів він собі жінку, а дітям мачуху. А мачуха дуже не любила тих дітей. І все з чоловіком сварилася: -... Нащо мені твоїх дітей?! А чоловік їй:
— А що я з ними зроблю?
— Ади, відвези в ліс та й там лиши. І вони позамерзають, — каже мачуха.
Чоловік запряг коні в сани та й каже дітям:
— Поїдемо, діти, в ліс по дрова. А мачуха:
— Принеси мені з них якийсь знак, що ти їх побив. Аби ти живих не лишив у лісі.
Чоловік узяв дітей на сани у ліс. Хлопчикови відрубав голову і кинув у мішок, аби привезти додому на знак мачусі. А дівчинка дуже плакала. Чоловікови стало жаль дитини і він забрав її додому.
Чоловік показав мачусі голову з хлопчика, і вона втішилася. Але свариться:
— Нащо ти привіз додому дівчину? А він каже:
— Не сварися. Ади, вона нам буде хату замітати, миски мити, корову пасти.
Витяг голову з міха і дав мачусі. Вона зварила ту голову, наварила кулеші, сіли та й обідають. Просять дівчину, аби йшла їсти, а вона плаче. І каже:
— Я не буду з свого брата м’ясо їсти.
А мачуха їсть м’ясо і кістки розкидає по хаті. А дівчинка тоти кістки збирає в фартушок. Позбирала, вийшла надвір та й подивилася на хату. А там пташка звила гніздечко, і те гніздечко з літа лишилося на хаті. Дівчинка взяла драбину, полізла до того гніздечка і поклала в гніздечко кісточки зі свого брата.
На другий день рано вийшла дівчинка надвір, подивилася на хату, а з тих кісточок зробилася пташка, сидить в гніздечку та й каже:
Ці-ці-ці, тату, заріж д$шка,
Мамо, звари юшки.
А сестричка-попрятушка
Попрятала кісточки
І занесла в гніздечкй.
Дівчинка слухає, а пташка співає. Співає сеї пісні та й співає.
Але над’їхала фіра. Везли до склепу різну матерію, сукенки, сорочки, черевики. Пташка се уздріла, сіла на фіру і все з фіри скидає: черевики, сукенки, сорочки. А ті, що їдуть на возі, та й не видять сего. Сидять собі на возі та й балакають. Та й поїхали вони, а пташка все збирає з дороги по одному, несе дівчинці на подвір’я і кладе коло неї. Дівчинка так файно вбралася, що мачуха навіть не пізнала її. Питає мачуха дівчини:
— А відки ти маєш се вбрання? А дівчинка каже:
— Мені та пташка дала, що на хаті співає.
Мачуха вийшла надвір, здоймила руки до тої пташки та й каже:
— Дай і мені щось трохи!
А люди везли дорогою цеглу. Пташечка полетіла, вхопила цеглу — і мачусі в голову. І вбила мачуху.