Українські народні казки

Лиха мачуха і її лиха дочка

Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік і жінка. Та й жінка вмерла, і лишилася в него біленька дівчинка. А він оженився другий раз, і мачуха вчинила чорняву дівчинку. А біленьку дівчинку мачуха збиткувала та й усяке на світі заставляла її робити. І ходило воно таке шанталаве, ніяке.

А царський син схотів женитися. Та й вшив черевики і сказав: — Котрій дівчині ці черевики будуть до міри, ту маю брати. Та й ходив він з воєнними по цілім світі, міряючи ті черевички. І ні одній ті черевички не підходили до міри. І прийшли вони до цеї мачухи. Мачушина чорнява дівчина натягає, а то їй не підходить. І вони сказали:

— Давайте най друга натягає.

— Та то пусте, то ніяке.

— Най буде, яка хоче, але давайте її сюди. Мачуха не хотіла, а воєнні кажуть:

— Давайте!

Та натягла, і якраз їй черевички підійшли. І сказав царський син:

— Я цю маю брати.

Та й перебрав її файно, та й узяв за жінку. А мачуха з дівкою пішли жити до неї. Та й зробилася вона груба. А царський син світом їхав з царем. Поїхав чоловік, а вона вродила два хлопчики золоті.

А мачуха вхопила ті діти та й загребла їх у грядку. Та й підверла їй двоє щенят. Царський син приходить, а мачуха розказує, що його жінка вчинила двоє щенят. Та й закопали молоду маму під двері, так, що голова зверху, та й товчуть її дверми.

А в грядці виросли два великі золоті явори. А мачуха:

— Зрубати, зрубати! Та й зрубали явори.

А мачуха вже віддала за царського сина свою чорняву доньку. І вже собі командують. Сказала йому чорнява жінка, аби з тих явориків зробив ліжко. Зробили ліжко, та й ліг він на то ліжко з тою чорною спати. А ліжко вночі говорить:

— Добре тобі, бо на тобі татко спить, а на мені мачушина донька спить. А нашу маму товчуть під дверми.

Царський син то не чув, а вона чула. Та й каже:

— Спалити, спалити то ліжко!

Та й то ліжко спалили. А два вуглики штрикли в муку, як овечкам їсти лагодили. Та й овечка з’їла ті вуглики, та й учинила два баранчики золоті. А мачуха каже:

— Зарізати ті баранчики.

Зарізали баранчиків, і післала чорна жінка служницю на ріку мити з них кишки. І сказала:

— Мий кишки, але не пусти ні кавальчика за водою.

А вона взяла два кавальчики та й пустила за водою. І з того виросли два золотих хлопчики.

Увечері ліг царський син із жінкою спати. Сплять, а хлопчики йдуть до хати. Та й каже оден до другого:

— Поволеньки двері отворяй, мамку не топчи нашу. Бо не мамка, а любаска спить з татком нашим на постелі.

А він це вчув та й устав. Та й скликав людей. І тоді присилив мачуху і її дочку до хвоста коням. Та й пустив у поле. Та й побили їх коні геть. А жінку відкопав і жив файно з жінкою та й своїми хлопчиками.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Соколівка, Косівського району, Івано-Франківської області
30 травня 1987 року
Оповідач: Ключук Анна Лук’янівна (народж. 1914)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.