Лихо не без добра

Українська народна казка Чернігівщини

Було це в сиву давнину, коли і сіль була солоніша, і вода мокріша. На березі річки стояла собі хатинка під стріхою. Жила в ній вдова Катря з сином Іваном. Гарний був юнак, вродливий, силу мав і здоров’я міцне. Та одна біда — не мав долі. Бо хто з дівчат захоче піти за бідного парубка?

Тяжко працював Іван, по людях наймався, але того заробітку вистачало на хліб та воду. Зістарилася Катря, занедужала тяжко. Як ішов Іван на заробітки, то садовив матір у саду серед мальв і бідна терпляче чекала його повернення.

Одного дня син затримався на роботі. Вирішила Катря принести води від джерела. Взяла до рук глиняного глечика і насилу дібралася до води. Тільки наповнила посудину водою, як налетів чорний ворон і почав Катрю клювати, крильми бити. Заплакала гірко жінка, ледве дійшла додому і впала серед квітів.

Повернувся син додому, бачить, а мати ледь жива, душа на одній ниточці тримається.

— Мамо, матусенько, не покидай мене! — закричав син, але мати вже не мала сили йому відповісти.

В ту мить ішов біля хати старий сивий дідусь-кобзар. Сліпий він був, але почув і побачив людське горе.

— Чому ти так гірко побиваєшся?

— Та як же мені бідолашному не плакати, не побиватися, коли моя матінка помирає? — мовив юнак.

— Так, синку, то велика біда. На світі можна все знайти, крім рідної неньки. Матері ж ні купити, ні заслужити. Та не впадай у відчай, лихо перемелеться — добро буде. Слухай мене уважно. Недалеко і неблизько в краях одних є висока гора. На вершині стоїть могутній дуб, верхів’я якого ховається в хмарах. Ото поспішай до нього, виріж з гілля палицю, вона і врятує твою матір.

— Як же я втраплю туди? — питається Іван.

— А серце тобі підкаже, — мовив дідусь.

Довго йшов парубок. Зустрічав і звірів хижих, і людей лихих, та все стерпів. Йшов крутими горами, лісами дрімучими, коли чує, хтось плаче. Та так гірко, що аж серце крається від болю. Бачить, на дні глибокої ями сидить кошенятко, та таке бридке з виду, облізле, лиш шкіра та кості. Як не поспішав Іван, а таки визволив бідолаху, напоїв його останніми краплями води, що мав з собою. Напилося кошеня, впало на траву, тричі перекотилося і обернулося на велетенського вовка.

— Не бійся, юначе, — мовив сіроманець, — я знаю твою біду. А за те, що ти маєш добре серце, я допоможу тобі. Сідай на мене верхи.

Вовк стрілою поніс хлопця на гору до дуба.

— А ось і цей дуб, що силу та здоров’я повертає, — мовив вовк, — виріж собі палицю. Ти повинен тричі вдарити нею об землю, а потім торкнутися палицею матусиної правиці. Та пам’ятай, що рівно через три дні посох втратить свої чарівні сили.

Подякував хлопець вовкові та й поспішив у зворотну дорогу. Летів, як на крилах. А по дорозі зустрів багатого пана, який почав просити у хлопця палицю.

— Хлопче, давай поміняємося. Ти мені палицю, а я тобі — півцарства.

Не проміняв Іван багатства на матір рідну. Бачить юнак, а назустріч йому іде гарна-прегарна дівчина. Такої зроду-віку не бачив, струнка, з лиця красива, одяг на ній золотими нитками шитий. Мовить до нього:

— Буду тобі довіку за дружину віддану, у багатстві жити будемо, у розкошах купатися, якщо палицю мені віддаси.

Замилувався Іван на хвилинку, та радість сумом оповилася.

— Не можу я проміняти матір рідну на жінку красную та багатство неміряне.

Прийшов юнак до рідної домівки, а матуся ледве жива. Раптом зітхнула востаннє і затихла.

— О, ні! — закричав у відчаї син і в розпачі вдарив посохом об землю. Де не взявся сильний вітер і шум. Раптом на місці убогої хатини став палац казковий.

— Ні! — знову закричав убитий горем Іван. — Навіщо мені це багатство, коли матінки поруч не буде?

Знову він ударив палицею об себе і з злості відкинув її від себе. Тієї ж миті загорілося яскраво-сліпуче світло, а улюблена матусина квітка перетворилася на дівчину. Та таку милу та чарівну, що кращої й не знайдеш. Низько вклонилася дівчина юнакові, що гірко ридав над матір’ю, підняла посох і подала його парубкові зі словами:

— Візьми його, мій господарю, спробуй утретє.

Взяв Іван чарівну палицю і вдарив об землю, а потім торкнувся маминої правиці. І враз сталося велике диво — матуся зітхнула, розплющила очі і встала молодою та здоровою.

Зажили вони щасливо, Іван одружився з молодою дівчиною-квіткою. Добре жили, діток ростили та ще більшого добра нажили.

Отак, все лихо має свій кінець, а добро, воно вічне…

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

212 (4457). Лихо не без добра. СУС —. Записано 2008 року. Кательницька Парасковія Степанівна (1926). Чернігівська область, Менський район, Локнисте