Українські народні казки

Лікар Кришман і пан

Українська народна казка Бойківщини

Була панщина. І за панщини був пан. І насміювався він з народу. Люде робили в него, а він сміявся, той пан. І тримали люде худобу. Худобу здавали до пана, а не на базар вели. А пан дуже мало платив. Пригнав єден чоловік великого бика, а пан каже:

— Що ти мені привів? Козла? То козел.

І так усі люде гонили худобу до того пана, а пан на сміх давав гроші, нікому не заплатив добре. А люде порадилися вибрати в селі єдного чоловіка, здорового і мудрого, щоб пішов до пана судді порадитися, що мають робити. І пішов єден чоловік, здоровий, але неписьменний, і розказав у місті тому радці про пана. Про те, як він сміється з людей. А той радця, той юрист, був шваґро того самого пана. Написав він панови таке: тому хлопови, що вибраний з села і ходив скаржитися, дати двадцять п’ять буків. Той хлоп узяв документ, йде з ним і здибає поштаря.

А той поштар був поляк і панів родак. Прочитав той лист і каже:

— Би-с нікому не давав то читати, бо то ніхто не прочитає, хіба сам пан. Ні ксьондзови, нікому не давай.

Приносить той хлоп до пана документ з суду, пан прочитав його, закликає двох гайдуків, і так дали тому чоловікови, що його додому принесли, і всі люде боялися пана.

А в тім селі єден чоловік не мав ні жінки, ні дітей. Викопав собі землянку в дебрі за селом і там жив. Називався Кришман. Він був раубшіцер, ходив на польовання, убивав звірину. І тримав собі бичка. Научив того бичка їсти м’ясо, так, як він сам. І той бик дуже скоро ріс. Погнав він того бика до пана продавати.

— Що ти мені привів? — каже пан. — Козла?

А бик мав до п’ять метрів ваги. Здав чоловік того бика, взяв за него дуже малу ціну і пішов додому.

Той Кришман був дуже здоровенний. Вирубав собі велику палицю з лози, убрався файно і приходить до пана. А в пана варти не було, і він зайшов до самого пана до кімнати. Витягає ту палицю і питає:

— То лоза чи береза? А пан каже:

— Лоза.

А той каже до пана:

— А то був козел чи бик? А пан йому:

— Козел.

І зачав він бити пана тою палицею! А нікого близько не було. І пан його не знав, не знав, хто його б’є. Набив той пана і пішов геть. Пан каже до жінки і до своїх слуг:

— Приведіть мені лікаря, бо я дуже хорий.

Пішов єден панів слуга за лікарем. А той Кришман, що бив пана, перебрався на лікаря. Взяв собі лікарську течку, білий плащ. І йде. Та й питає Кришман того панського слуги:

— Де ви йдете?

— За лікарем, бо пан хорий.

— Та я лікар, — каже той.

Слуга просить його іти до хорого пана.

— Ви тут зачекайте, — каже Кришман, — а я йду одну жінку полікувати.

Приходить він за хвилю, і йдуть вони з панським слугою до пана. Приходить «лікар» і каже панови:

— Нам треба йти до окремої кімнати, щоб нікого там не було, лише ми оба.

Взяв з собою «лікар» ту палицю лозову під плащ. І наказав панові й кухарці, аби напалила в кухни, щоб було тепло. Повиганяв усіх геть і закрив кімнату. Та й каже до пана:

— Розбирайтеся догола.

Пан розібрався, а лікар винимає ту палицю лозову і питає пана:

— То лоза чи береза? А пан каже:

— Лоза.

Не спізнав його пан.

— А то був, — каже, — козел чи бик? А пан каже:

— Бик.

Вже боїться казати, що козел. «Лікар» каже:

— Сідай на гарячу кухню.

Той сів, а «лікар» його палицею лозовою б’є. Набив, набив, а зад панови трохи пригорів на кухни. Та й пішов «лікар» додому.

Каже пан, що хоче їхати на води. Але має мало грошей. І сказав слугам:

— Напишіть таку афішу, що я продаю ліс. Би йшли купувати, кому треба.

Той «лікар» перебирається на пана і приходить.

— Я хочу купити лісу.

Пан трохи виздоровів, і йдуть вони оба до лісу. Приходять у ліс, обнімають руками ялицю, бо метра при собі не мали. Одну ялицю обнімають, другу, третю.

А Кришман, той «лікар», хоче пана в глибину лісу завести. Завів його далеко, і найшли там грубу ялицю. Обіймає пан ту ялицю і не стає йому рук обіймити. А «купець» розперезав ремінь і прив’язав панови до одної руки й до другої — прив’язав його до дерева. Виймає ту палицю лозову й питає:

— То лоза чи береза, пане? А пан каже:

— Лоза.

— А то козел був чи бик, що я тобі дав?

А пан йому:

— Бик.

І зачав «купець» пана тою палицею бити. Набив, набив та й лишив його, прив’язаного до дерева. Пішов «купець» геть, а пан лишився в лісі.

Панова жінка й панові діти ідуть до лісу шукати пана. І людей вигнали з села шукати пана. Найшли його, прив’язаного до ялиці. Принесли пана, бо був такий побитий, що не міг іти.

Пан виздоровів і хоче їхати в іншу державу. Попродав худобу, все попродав, що там було. І все покупили в пана по дешевій ціні, бо пан мусів продавати — їхав геть.

І треба було панови трохи їхати через ліс. А Кришман узяв з села якогось хлопчину і пішов переставати пана. Хлопчина сховався за дерево, а з другого боку сховався Кришман. І сказав Кришман хлопчині:

— Як побачить тебе пан, відразу втікай додому. А пан каже до фірмана:

— Видиш того хлопця? Відшпиляй одного коня і вганяй за ним.

І фірман поїхав за хлопцем. А «лікар» виходить з-за дерева, виймає лозову палицю і показує панови. Відчіплює орчик, і пана й пані по голові тим орчиком. І побив їх на смерть. Забрав усі панові гроші і все його добро. Пана з панею вер у фосу, дітей з воза нагнав. А коня з возом обернув і завіз панське добро собі додому. І панщина в тім селі скасувалася, бо не було пана. А я сів на столець, та й ці байці конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області
18 грудня 1990 року
Оповідач: Бренич Федь Іванович (1912)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.