Українські народні казки

Лінива

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік та жінка і мали вони дочку. Вона вдалася гарна та втішна. Батьки її так пестили, що не навчили ніякої роботи, опріч танцювати. Коли прийшли свати сватати її, батьки кажуть женихові:

— Ми тобі дамо багато грошей, але хай наша дочка в тебе нічого не робить, бо вона нічого не вміє.

Прийшов один, другий, але на таку угоду не погоджуються. Але через деякий час посватали ледащицю. Відгуляли весілля і поїхали до жениха додому. Там кожен щось узявся робити, а молода невістка сидить, ніхто їй нічого не каже, і вона нікому нічого.

Посідали обідати, батько питає кожного, хто що зробив. Усякий за себе відповідає, а одна дочка мовчить. Батько до неї:

— Що ж ти зробила?

А вона не знає, що й відповісти, відійшла від столу, сіла на лавці та й сидить.

Пообідали, знов до роботи. На вечерю знову всі зійшлись. На цей раз уже друга дочка нічого не робила, то остається без вечері. Молода невістка дивилася на це, а потім запитала в однієї з дочок, що це в них за порядки такі. Та ж розказала, що той, хто нічого не робить, не повинен і їсти.

Минуло два дні, уже й мати зоставалася без обіду. Молода невістка дивилася на це все, а далі вирішила помогти матері по господарству. Взяла повимітала весь бруд із хати і поприбирала. Коли батько почав розпитувати, хто що зробив, то молода невістка почала вихвалятися:

— Я, таточку, хату повимітала.

По обіді всі до роботи, а молода знов питає матері, що робити. Мати ж посилає води принести. Принесла вона. Перед вечерею батько прийшов, поцілував її і похвалив. На другий день теж щось зробила, а далі помалу-помалу уже й обідати навчилася варити, а далі й хліб пекти. Чоловіка дуже любила, а сім’я вся хвалить її і далі учить до праці.

Одного дня мати тої невістки каже батьку:

— Пішов би ти провідати нашу дочку, бо я б сама пішла, так захворіла.

Вдягнувшись, батько пішов. Приходить і бачить, що дочка сама варить обід. От він і питає:

— Чи добре тобі, доню, живеться?

Дочка відповідає:

— Добре, тату!

Далі батько знову питає:

— А що, ти вже й обід вмієш варити?

— Умію, татусю. У нас хто не робить, то той і не їсть.

Входить у хату хазяїн, привітались, посідали, гість почав чистити свитку, а хазяїн:

— Що то ви, свате, робите? Перестаньте!

— Добре кажете, та коли ж я сьогодні ще не обідав.

— Це в мене давній порядок, і мені добре з ним.

— Як він добрий, то нащо ж я мав би його псувати? Я теж буду щось робити, — сказав батько невістки.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

17 (4611). Лінива. СУС 1370А*. Записала Захарченко Тетяна 2008 року.
Оповідач: Захарченко Галина Матвіївна (1941 року народження), Червонозаводське, Лохвицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.