Українські народні казки

Лісова історія

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Якось, одного літнього дня пішла я до лісу. Іду стежиною між зелених трав, високих дерев. І раптом чую голоси. Я прислухалася: десь за кущами іде розмова. Тихенько відхиляю гілочки і що я бачу?!

На пеньку сидить мишка, а біля неї зайчик. Про що ж вони розмовляють? Вам цікаво? І мені теж стало цікаво. Отже, я вирішила послухати розмову.

Мишка каже:

— Я маленька, тому я дуже всього боюся. Листочок з дерева впаде, а я вже й прислухалася.

А зайчик і собі:

— А я хоч і більший тебе, але теж боюся. Тільки гілочка хрусне, а я вже тремчу і думаю чи не лихий звір підкрадається. Сорока заскрекоче, а в мене і серденько в п’яти. То тобі хоч краще, ти собі в нірку чи під корінь дерева заховаєшся, а мені тільки втікати треба.

Раптом я випадково наступила на суху гілочку, вона

хруснула. Мишка миттю сховалася під листочок тільки очки блищать. А зайчик присів за пеньочком і лише вушка тремтять. Чекають, що ж буде далі. Мені так ніяково стало, що я перервала їх розмову. І я сказала:

— Вибачте, я не хотіла вам заважати. Ви не бійтеся, я вам шкоди не зроблю. Як хочете, будемо товаришувати.

Зайчик виглянув із-за пеньочка. Уважно подивився на мене. Мишка висунула носик з-під листочка і тихенько запищала.

— Не бійтеся, ідіть до мене, — сказала я.

Зайчик несміливо зробив кілька кроків. Мишка теж підійшла. Я їх погладила, пригостила хлібом. Але мені треба було повертатися додому. Я йшла радісна і дуже задоволена, що в мене є такі друзі.

Мамі розповіла цю історію, як оце вам зараз розповідаю. Але знаєте, вона мені не повірила. А ви повірили?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

85 (5140). Лісова історія. СУС —, новотвір. Записано 2008 року.
Оповідач: Нагорна Євдокія Іванівна (1949 року народження), село Терлиця, Монастирищенський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.