Українські народні казки

Лісорубова донька

Українська народна казка Полтавщини

Було це дуже давно. жили собі дід і баба. Дід ходив у ліс по дрова, а потім їх продавав і так вони жили. Тільки не було у них дітей.

Одного разу пішов дід до лісу. Нарубав він дров, та бачить, що мало, довелося йому рубати велике сухе дерево. Довго рубав дід, довго трудився. А коли зрубав, раптом з пня вилізла людина — не людина, звір — не звір і сказало:

— Дякую, діду, що ти мене звільнив. Я — добрий дух, а в це старе сухе дерево дев’ятсот дев’яносто дев’ять років тому мене зачинив злий дух. Хочу я тобі віддячити. Візьми це чарівне яблуко. Половину віддай жінці, а половину візьми собі. З’їжте і народиться у вас донька-красуня. Замість сліз з очей у неї падатимуть перли, а де нога ступатиме — слід золотий буде.

Сказав це добрий дух і зник. Зробив лісоруб так, як велів дух, і через дев’ять місяців, дев’ять днів і дев’ять годин народилася у старих донька.

Не було в світі красуні, рівної цій дівчині. Коли вона плакала, то з очей котилися перли, а коли посміхалася, то з губ падали троянди. Де ступали її крихітні ніжки, там залишався золотий слід.

З того дід і баба й розбагатіли. Жили собі, горя не знали. А в далекій країні жив один царевич. Це був сміливий юнак з карими очима та чорним волоссям. Почув він про красуню і поїхав до неї. Довго він їхав і приїхав, та в недобру годину. З’явився в ту пору до старих злий дух. Не міг він забути дідові, що той звільнив його ворога.

— Віддай мені, діду, дочку в дружини, а то зараз же задушу! — кричав він.

Злякався дід, бо що він міг зробити з могутнім духом? А тут саме під’їхав царевич. Став він битися з злим духом.

Довго билися. Не витримав злий дух і полетів.

— Царевичу, ти врятував від загибелі нас і нашу доньку, — сказав дід, — тож я віддаю тобі її в дружини. Їдь додому і готуйся до весілля.

Так і погодили. Поїхав царевич, а старі мали привезти йому молоду дружину. Стали вони готуватися. Та ось біда: старі вже були, не могли довго подорожувати.

Якось дивляться, заїжджає у двір карета, а в ній сидить багата жінка і дівчина. Вони сказали, що приїхали по наречену. Попрощалися старі з дочкою і провели в далеку дорогу.

Довго їхала красуня з своїми супутниками. Її мучили голод і спрага.

— Дайте хоч шматочок хліба! — просила вона.

— Немає у мене хліба, — відповіла жінка.

— Тоді дайте хоч води!

— Віддаси одне око — дам тобі води.

Погодилася дівчина. Віддала своє око за ковток води. Через деякий час вона знову захотіла пити. І знову жінка примусила її віддати за ковток води своє друге око.

А в цей час під’їхала карета до колодязя. Зла жінка з своєю донькою вкинули дівчину у колодязь, а самі поїхали далі.

Скоро вони приїхали в місто, де жив царевич. Царевич з радістю прийняв гостей, бо не побачив переміни. Він сказав:

— Моя мила майбутня дружино, від воріт до мого будинку вас поведуть пішки, а золото від ваших слідів позбирають слуги.

Пішла наречена, але золота так ніхто й не знайшов. Заговорила наречена, але з її рота не випала жодна пелюстка. Засмутився царевич, бо не знав, що трапилося з дівчиною.

А біля колодязя проходив старий бідняк. Захотів напитися і нагнувся до криниці. Здивувався, коли побачив там красуню, яка сиділа і плакала, а з очей котилися перли. Розповіла бідна все, що з нею сталося.

Відвів бідняк сліпу красуню додому і доручив своїй дружині глядіти за нею, а сам почав носити перли із колодязя. Коли все приніс, дівчина попросила:

— Побудуйте з перлів палац.

Бідняк так і зробив. Незвичайний палац блистів на сонці, а вночі весь світився. З усіх усюд приходили люди, щоб подивитися на таке диво. Усміхнулася красуня і з її рота випала червона троянда. Попросила вона чоловіка віднести квітку у палац царевича і сказала, що ціна квітки — двоє очей. Прийшов бідняк до палацу. Побачила там квітку дружина царевича і захотіла купити.

— Ціна квітки — двоє очей, — відказав бідняк.

Віддала вона двоє очей і забрала квітку. Приніс бідняк очі сліпій красуні. А вона щось прошепотіла і в кімнату влетів білий голуб. Він перетворився на Доброго Духа, вставив їй очі і голубом вилетів у вікно. Дівчина почала бачити і від радості закричала і засміялася. Весь дім наповнився трояндами.

Одного разу царевич поїхав на полювання. Він побачив білого голуба. Хотів його застрелити, але ніяк не міг влучити. А голуб ніби кликав його за собою. Прийшов царевич до палацу з перлів і побачив красуню. Вона розповіла йому свою історію. Зрозумів царевич, що це і є його справжня наречена. Вирішив він лиходійкам відрубати голови, та дівчина була добра і просила не робити їм шкоди. Тому брехлива жінка з дочкою, мабуть, і досі ходять по світі, а дівчина вийшла заміж з царевича і живе собі в добрі та радості.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

136 (7132). Лісорубова донька. СУС порівн. 533. Записала Гудима Ольга 2009 року.
Оповідач: Гречин Марія Якимівна, Світлогірськ, Кобеляцький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.