Маленька бджілка

Українська народна казка Кіровоградщини

Перед самими дверима до своєї хатки сидів цвіркун і смачно поїдав соковиту травку. Ще було зовсім рано. Сонце тільки вийшло, але ліс і поле давно вже були повні життя. Зозуля кувала щосили, дятел голосно постукував дзьобиком по корі дерева, а білки, жартуючи, перескакували з дерева на дерево. На леваді, де сидів цвіркун, весело гуділи комашки, літаючи поміж квітами і травкою.

Цвіркун любив слідкувати за ними. Маленькі мушки просто над його головою витанцьовували чудернацькі танці, а метелики і бджілки збирали мед.

«Вони, мабуть, і хвилини не сидять без праці», — розмірковував цвіркун.

— Чому не відпочинеш? — запитав він бджілку, що якраз сідала на велику червону квітку поблизу нього. — Ти, здається, тільки те й робиш, що підспівуєш і літаєш. А коли не літаєш, то обов’язково головою залазиш у квітку так глибоко, що нікого й нічого не бачиш навколо. Ти так перемучишся. Ось сідай біля мене, відпочинь!

— У мене немає часу для відпочинку, — відповіла бджілка, — тут дуже смачний мед.

І не кажучи ні слова більше, вона знову залізла головою у квітку, висунула довгий язичок і почала збирати мед. Цвіркун із зацікавленням слідкував за нею.

— Бджілко, — озвався знову він, коли вона вилізла, — на мою думку, ти врешті переїшся того меду. Не розумію, як ти можеш так багато їсти, та ще й солодкого.

— О, я дуже мало їм, — відповіла бджілка, — а солодкий мед навіть не куштую.

Я весь мед відношу до моєї хатки-вулика. Там дуже багато бджілок, і всі вони хочуть їсти.

— Чому ж вони не вилітають і не збирають самі для себе меду? Я ніколи не збирав би мед для лінюхів, що навіть з хатки не хочуть вийти.

— Вони не ліниві, цвіркуне, — перебила бджілка, — вони мають дуже багато роботи. Бджілки-господині дивляться, щоб наше гніздечко було все чисте і прибране. Бджілки-няньки доглядають малих бджілок, а бджілка-королева зносить яєчка. Вона їх десятками зносить щодня. А ще є бджілки-сторожі і бджілки-вояки. Я належу до бджілок, які щодня літають у поля і збирають мед. Нам треба багато меду, бо наша родина велика.

— Гм, це дуже цікаво, — сказав цвіркун, — у мене ніхто не чистить хатки, ніхто не доглядає дітей, а їжу я сам собі мушу шукати. Навіть наймолодший цвіркун, який щойно…А що це ти робиш? — перервав він, здивовано спостерігаючи за бджілкою.

— О, це нічого надзвичайного. Коли я лізу в квітку по мед, то пилок з квітки чіпляється до мого тіла і ніг. Отож я його стріпую і збираю до малих кошичків, що причеплені у мене на задніх лапках. Бджілки-господині місять його з медом і роблять дуже смачний хліб. Шкода, що не можу почастувати тебе. Ми всі його дуже любимо, а вже найбільше, то малі бджілки.

— Не розумію! Я, наприклад, не міг би їсти такого хліба. Я люблю зелену траву. Вона мені найбільше смакує, і її всюди повно, навіть біля моєї хатки. Я дуже хотів би, щоб ти зайшла до мене в гості. У мене в хатці дуже гарно.

Та бджілка не мала часу. Такий гарний день вдався, і мед знайшла дуже смачний. Треба чим більше додому принести, поки сонце зайде.

— Мені пора вже, — сказала вона, — мене там ждуть.

І вона вмить зникла.

— Додому, додому, — співала вона весело. Сьогодні вона була горда і щаслива, бо знайшла дуже смачний і добрий мед і пилок.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

42 (7924). Маленька бджілка. СУС —, новотвір. Записала Сугак Інна 2010 року. Колісник Галина Йосипівна (1938). Кіровоградська область, Олександрівський район, Соснівка