Мамка мене зарізала
Українська народна казка Закарпаття
Жили собі єден чоловік з жінкою. В них була дівочка Оленка. Незабаром жінка вмерла, а в сусідки — чоловік, і там зосталася дівочка Марька. І він узяв тоту вдову за жінку. Та вдова свою Марьку сокотила, добре їсти їй давала, а Оленку збиткувала.
Оленчин отець пішов одного разу косити поле, а Марька з Оленкою зосталися дома, бавилися. Мачуха пішла в склеп і купила цукру й ножик. Прийшла вона домів, дала своїй дівочці цукру, а Оленку завела до комори й там її зарізала. І зварила з неї м’ясо, і дала Марьці, жеби понесла вітцьови їсти. Марька несла вітцьови їсти й дуже плакала за Оленкою.
Прийшла вона, а отець питається, чого вона плаче. А вона не хотіла говорити, сказала, що вдарила пальцьом у камінь і нога болить.
Нянько їв м’ясо та розмітував кістки по траві. Марька придивлялася, де тоти кістки розметані, жеби могла визбирати. І їх позбирала та склала в дуплі. Із тих кісток висидівся голуб.
На вечір мати місила галушки, а нянько сидів коло столика. А Марька в хижі бавилася. А той голуб прилетів, сів на хижу й заспівав так:
Мамка мене зарізала. Нянько мене їв, їв, А сестричка позбирала Й ня в дуплі склала. Потому голуб полетів на город до рідних своїх і заспівав на хижі: Мамка мене зарізала, Нянько мене їв, їв, А сестричка позбирала Й ня в дуплі склала. А тітка, до якої прилетів голуб, дала голубови парадну хустину. Тоді голуб заспівав дідови свому:
Мамка мене зарізала, Нянько мене їв, їв, А сестричка позбирала Й ня в дуплі склала.
І дідо вер у голуба клебанку. Та ще там був якийсь чоловік, і так само йому голуб заспівав:
Мамка мене зарізала, Нянько мене їв, їв, А сестричка позбирала Й ня б дуплі склала. А той чоловік вер у голуба камінь великий. Голуб то все забрав, і камінь забрав. Прилетів на свою рідну хижу. І заспівав:
Мамка мене зарізала, Нянько мене їв, їв, А сестричка позбирала Й ня в дуплі склала.
Стара говорить:
— Іди, старий, прожени тото потя, би не співало. А він відповідає:
— Я не йду, най іде Марька прогнати. Марька пішла проганяти та гойкала:
— Гусюсь, гусюсь!
А воно їй верло парадну хустину. Марька взяла хустину, дуже ся зрадувала й побігла до хижі. Вона знала, же то її сестричка. А голуб далі співає:
Мамка мене зарізала, Нянько мене їв, їв, А сестричка позбирала Й ня в дуплі склала. А стара знов говорить:
— Іди, старий, прожени потя, най ту не співає. А нянько каже:
— Іди ти, стара, прожени сама.
Вона не схотіла, й нянько пішов прогнати потя. Пішов і гойкав на то потя:
— Гусюсь, гусюсь!
А воно йому, верло клебанку. Та продовжує співати далі. Старий заходить до хижі й говорить:
— Яка красива клебанка! Мене обдарував голуб, як я його можу бити? А потя співає далі. Каже старий:
— Іди ти, стара, прожени. Може, й тобі щось верже. Стара пішла проганяти та гойкає:
— Гусюсь, гусюсь!
А воно підлетіло й пустило їй на голову камінь. І стару вбило. Стара вмерла. І я ходив купувати горнець, і казці конець.