Материна душа

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили були чоловік та жінка. Було у них двоє дітей, син і дочка. Мати з батьком дуже любили своїх дітей. Жила сім’я бідно. З ранку до вечора батьки робили в полі, а діти їм допомагали. Дочка з матір’ю в’язали снопи і в копи складали, а батько з сином перевозили кіньми снопи до хати.

Одного разу, коли вони працювали на полі, їх застала гроза. Коні схарапудилися і помчали, наче блискавка, везучи на возі маленького Івасика. Хлопчик кричав, плакав, але врятувати його не було кому. Коні вибігли з поля в ліс і возом врізались в акацію. Хлопчика викинуло з воза і він вдарився об дерево. Так став калікою, бо не міг ходити, а тільки лежав та дивився на світ божий.

Лежав Івась не один год. Мати важко переживала це горе. їй хотілося віддати все за життя свого сина. Вона часто плакала, благала Господа, щоб дитина стала нормальною.

Якось ранком батьки пішли поратися. Батько пішов по воду до криниці, щоб напоїть коней і там зустрів страшну жінку в чорному одязі з косою. Чоловік запитав у незнайомки:

— Ти хто?

А вона йому:

— Я смерть. Прийшла забрати твого сина.

Батько дуже почав плакати і просити смерть, щоб та не брала його сина. А вона йому у відповідь:

— То оддай своє життя за сина.

Батько, недовго думаючи, сказав смерті, що піде попрощається з сім’ю та повернеться. Але так і не повернувся.

На другий день Смерть пішла в садок виглядати сестру. А сестра в цей час йшла по яблука. Смерть встріла сестру, але й та не оддала своє життя за брата.

На третій день смерть ходила уже по подвір’ї, коло самих дверей. Вранці мати вийшла з хати і побачила там смерть. Вона впала на коліна й почала благати, щоб та не забирала її сина. А смерть їй каже:

— Оддай свою життя за свого сина.

Мати ні одну хвилину не думаючи погодилась. Тоді смерть і каже:

— Іди прощайся з своїми, а я тебе підожду.

Із сльозами на очах мати зайшла до хати та яке ж було її здивування, коли вона побачила, що її дитина ходить по хаті. Дуже зраділа мати, побачивши сина здоровим, та знала, що треба виконати дану обіцянку. Попрощавшись з сім’єю, вона вийшла на двір, але нікого там не побачила. Мати гукала смерть, просила повернутися аби тільки здоровий був її син, та смерть не приходила.

Зморена від сліз та крику, вона повернулася в хату і побачила, що син залишився здоровим. Діти, обнявши матір голосно плакали, а вона подумки дякувала смерті за те, що та змилувалася над нею та її сім’єю.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

153 (5339). Материна душа. СУС — 332**. Записано 2008 року. Бойко Ольга Пилипівна (1936). Черкаська область, Канівський район, Піщальники