Українські народні казки

Материне прокляття

Українська народна казка Бойківщини

Були собі чоловік і жінка. Мали вони файну хату і мали двоє дітей, Марусю й Андрія. Вони більше в поли жили. Там у них була колиба, клали вони собі там ватру і ночували. Мали корови, коні і овечки. Ті діти ходили за овечками. Підросли діти на великі і не схотіли вже скотарити.

Маруся ходила до церкви і була дуже гарна. Мала довгі коси. І всі її дуже любили. А Андрійка мама дуже лаяла, бо він неслухняний був. І каже мама:

— Щоб тобі така голова зробилася, як макітра, а ноги й руки, як скіпки.

Вона його так закляла, і таким він став.

Рано виходить Маруся овечки з кошари виганяти, а Андрійка нема. Їх мама задумалася: «Де ж дівся Андрійко?» Приходить додому, заходить у хату, а на постели щось лежить. Що то, подушка? Не звиділа, що то таке. Що за диво лежить на її постели? А Андрійко обзивається:

— То я, мамо. Почала вона плакати.

Тоді йде до церкви і сповідається у ксьондза:

— Отець духовний, що це може бути, що в мого сина така голова? Ксьондз відповідає:

— Ти, може, кляла його? А вона йому:

— Так. Отче духовний, дайте мені покуту, — каже вона.

— Дам тобі покуту. Зроби доріжку з піском і ходи коліньми до церкви, щоб кров з колін витекла, одні лиш кісточки осталися. Тоді твій син, може, стане такий, як був. Але тільки ще «може».

Вона так і зробила. Іде додому з церкви коліньми, а Андрійкови приснився сон, ніби мама взяла його д’морю. А там є кущ. Мама поклала Андрійка під той кущ і лишила там на ніч. Прийшла з церкви, а він їй свій сон розказав. Взяла його мама і відвела до моря. То вела, то несла, бо він каліка був. І поклала під той кущ.

А одна дівчина ловила в морі рибу. Ймила рибку і верла її під той кущ. Паде рибка під кущ, а там лежить Андрійко. Дівчина підійшла, побачила його і напудилася. А рибка за той час скочила у воду. Андрійко плаче. Вона питає:

— Як тебе звуть? А він каже:

— Мене звуть Андрійко. А тебе як?

— Яніна. Андрійко дівчині:

— Як ти мене поцілуєш, я тобі свою хату дам. А Яніна каже:

— Як ти витягнеш з води рибку, ту, що впала, то я тебе поцілую. І посипалися в него сльози, як дощ. А рибка розхиталася в морі і до него вискочила. Тоді Яніна його й поцілувала. Взяли вони межи себе ту рибку і легонько всі троє сунуться в воду. Вони сунуться у воду, а вода відступає. Там, де була вода — мокрий пісок. І рибка коло них підскакує на піску. А хлопець і дівчина стали такі гарні, найкращі в світі. Андрійко каже до Яніни:

— Янінко, іди до мої мами. А Янінка йому:

— Я не потраплю до твої мами, бо не знаю, де хата.

— Довкола мої хати квіти розцвіли. А моя мама буде ходити коло тих квітів і плакати.

Яніна іде дорогою. Побачила — ніде квітів нема, лиш тільки коло одної хати. Стоїть мама і ллє на квіти воду. Побачила дівчину та й каже:

— Де ти така файна взялася? Я ще такої файної не виділа. А вона їй:

— Я на морі рибу ловила, а там дуже страшний хлопець був. Але я взяла його у воду морську, і як вийшли ми з води, то кращого на світі не було, як той хлопець.

І каже їй мама:

— Може, то мій синок. Як синок, то я даю тобі весь свій маєток і цю хату.

А Яніна каже:

— А квіти мої будуть?

— Все твоє.

— Ходіть зо мною.

— А як тебе звати?

— Яніна.

— Я піду, але мушу на колінах, — каже, — іти.

Бере вона той хрестик, що коло хати прибивали і васильком обвивали, цілує його, стає на коліна і лізе до моря, а дівчина іде.

— Янінко, що ти мені скажеш? Я долізла до моря, і вже й кров з колін не йде.

Яніна бере маму Андрійка за руку, а в правій руці мама тримає хрестик. Андрійко сидить на пісочку, коло него рибка. Хлопець пробрав у піску ямку, набере в руку води і дає рибочці пити. Видить він здалеку — іде Яніна. А мами ще не бачить, бо мама на колінах.

Наблизилися вони, дивиться мама. «Чи то мій синок?» А на лиці в неї, куди сльози текли, стали дві дороги. А в Андрійка золоте кучеряве волосся на голові. І каже мама:

— Синку!

— А ви моя мама? Ви мене прокляли.

— Більше не буду клясти, синку. Бери собі Яніну за жону. Я вам віддаю весь свій маєток.

Він і каже:

— Я тепер знаю, що ви мама, що ви покуту відбули. Буду овечки пасти, буду вас слухати. І жона моя буде слухати.

Вони двоє поженилися. А як вони женилися, народ із других сіл поприїжджав. Люди ставали на плоти, щоби подивитися, і плоти ломилися. А в мами було велике господарство, і поділила вона все на Андрійка й Марусю. Вони й тепер добре жиють.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
26 січня 1994 року
Оповідач: Федуняк Анна Савківна (1934 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.