☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Материнська любов
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Якось лисиця захопилась полюванням і навіть не помітила, як споночіло. Вона далеко забігла від свого лисеняти, а коли повернулась до нори, його там уже не було.

Довго плакала лисиця, але сльозами горю не зарадиш. Отож пішла вона лісом шукати свою дитину. У кожного звіра, який траплявся їй дорогою, вона запитувала те саме:

— Скажи мені братику, чи не бачив ти, бува, мого синочка, лисеняти?

Вовк відповів їй:

— Ні, сестрице, не бачив.

Кабан теж відповів:

— Ні, сестрице, не зустрічав я твого синочка.

Запитувала лисиця і оленя, і собаку, і багатьох інших звірів. На останок, здибавши буйвола, запитала і його:

— Братику буйволе, чи не зустрічав ти, бува, мого синочка, лисеняти?

Буйвіл, нашорошивши вуха, каже:

— А який він із себе, твій синочок?

— Та це така чистенька дитинка, носик має гостренький, оченята кругленькі, хутро шовкове, хвостик пухнастий.

— Ні, не бачив такого, але трапилось мені дорогою жалюгідне створіння: очі в нього загноєні, вуха звисають, писок брудний, хвіст геть обліз. Усе воно якесь коростяве й худюще-прехудюще, ледь ногами перебирає.

— Ой лишенько! — закричала лисиця. — Так це ж і є мій синочок!

— Та невже? — здивувався буйвіл. — Але ж ти казала, що твій синочок — красень!

— Ех, братику! — вигукнула лисиця, схлипуючи. — Хіба ти не знаєш, що для кожної матері її дитина найгарніша в світі?!

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

267 (7485). Материнська любов. СУС 247. Записала Сеньків Сніжана 2009 року. Гах Лідія Петрівна (1943). Дніпропетровська область, Томаківський район, Топила

Материнська любов
Українська народна казка Кіровоградщини

У матері був єдиний син — дорогий, ненаглядний. Душі мати в ньому не чула, по краплині збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син ставний, гарний. Одружився з дівчиною дуже гарної вроди. Привів дружину в рідну хату. Незлюбила молода дружина свекруху, зненавиділа її. Одного разу молода дружина каже чоловікові:

— Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, а серце спали у вогні.

Не здригнулось серце сина, зачарувала його дружина. Розповів син про все матері, а ще сказав, що якщо не вб’є її, то дружина піде від нього.

— Що ти, сину, роби, як тобі велить серце, аби тобі було добре.

Пішов син із матір’ю у діброву, убив її, вийняв серце з грудей, кинув у полум’я, яке щойно розпалив. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жарина, ударила в обличчя сину, обпекла. Скрикнув син, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулось материне серце і прошепотіло:

— Синочку мій, тобі боляче? Зірви листок подорожника, поклади до обпеченого місця, а до листка приклади серце моє, а потім кинеш у вогонь...

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

89 (7971). Материнська любов. СУС —. Записала Шелест Дарія 2010 року. Шелест Марія Іванівна (1940). Кіровоградська область, Олександрійський район, Олександрія