Українські народні казки

Материнська любов

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Якось лисиця захопилась полюванням і навіть не помітила, як споночіло. Вона далеко забігла від свого лисеняти, а коли повернулась до нори, його там уже не було.

Довго плакала лисиця, але сльозами горю не зарадиш. Отож пішла вона лісом шукати свою дитину. У кожного звіра, який траплявся їй дорогою, вона запитувала те саме:

— Скажи мені братику, чи не бачив ти, бува, мого синочка, лисеняти?

Вовк відповів їй:

— Ні, сестрице, не бачив.

Кабан теж відповів:

— Ні, сестрице, не зустрічав я твого синочка.

Запитувала лисиця і оленя, і собаку, і багатьох інших звірів. На останок, здибавши буйвола, запитала і його:

— Братику буйволе, чи не зустрічав ти, бува, мого синочка, лисеняти?

Буйвіл, нашорошивши вуха, каже:

— А який він із себе, твій синочок?

— Та це така чистенька дитинка, носик має гостренький, оченята кругленькі, хутро шовкове, хвостик пухнастий.

— Ні, не бачив такого, але трапилось мені дорогою жалюгідне створіння: очі в нього загноєні, вуха звисають, писок брудний, хвіст геть обліз. Усе воно якесь коростяве й худюще-прехудюще, ледь ногами перебирає.

— Ой лишенько! — закричала лисиця. — Так це ж і є мій синочок!

— Та невже? — здивувався буйвіл. — Але ж ти казала, що твій синочок — красень!

— Ех, братику! — вигукнула лисиця, схлипуючи. — Хіба ти не знаєш, що для кожної матері її дитина найгарніша в світі?!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

267 (7485). Материнська любов. СУС 247. Записала Сеньків Сніжана 2009 року. Гах Лідія Петрівна (1943). Дніпропетровська область, Томаківський район, Топила