Материнське серце
Українська народна казка Закарпаття
Була вдова, жіночка, котра тяжко годовала сім’ю. У панів робила й хлопця викохала, думала, що як буде старенька, то він дасть їй кусок хліба. Айбо не так вийшло, як вона думала. Він оженився, і не полюбилася жінці його мама.
— Слухай, — каже, — хоть мама, хоть я. Кудись маму свою дівай.
Ну де ж її діти? Думає він, а жінка вимагає:
— Я хочу, би мамине серце туй у тарелі на шафі було. Тоді я з тобою буду жити.
— Ну як нищити маму? Як я з неї буду серце брати?
А мама вчула то і з любови до сина полюбила смерть. Подумала: «Айбо серце най не вибирає з мене.»
— Мамочко, — кличе син, — йдімо в озеро покупатися.
— Синку, мені того не треба. Або най буде, я з тобою йду. Не доходя озера син упав і вдарив ногу. І заплакав.
— Що, синку, дуже побився?
— Не біда, полівить.
Роздяглися, зайшли в озеро, будуть плавати. А він взяв матір за шию, перевернув і вибрав з неї серце. Треба понести жінці. А маму лишив, най плаває. Приніс серце домі й подав невістці.
— Отут мамине серце.
А вона оберталася і впала, і вдарила собі голову. А серце заговорило:
— Невістко дорога, ти дуже вдарилася. Притули свою голову до мого серця.
Вона притулила і полівило.
І вбив їх страх, що вони зло творять. Подумав син та й заплакав:
— Я іду д’мамі. Може, мама ще жива.
Прийшов, заходить у озеро, а мама плаває. Обмив він мамине серце й поставив на місце їй в груди. І мама подивилася.
— Синку золотий, ти дуже побився?
Вийшли вони з озера та й приходять додому. А невістка такий страх дістала, що вони зробили?! І помирилися вони, і жили нормальним життям. І серце матері тільки для них жило.