Мачуха і дівчина-сирота
Українська народна казка Чернігівщини
Було це давно. Жив собі чоловік з донькою-малоліткою. Важко їм було. Хіба ж випере чоловік до ладу чи борщу доброго зварить. Якось він і просить в малої поради.
— А що, — каже, — донечко, якби я одружився? Матінки ж нам все одно не вернути, а самому ох як важко. А та тітка і мила, і добра, і трохи на матінку схожа.
— Добре, — каже мала, — як вона на матінку схожа, хай же мені матінкою і буде.
Ось чи мало пройшло часу чи багато — приводить батько до хати якусь жінку. І вбрана гарно, і гожа, і трохи на матінку схожа. Та очима якась холодна. Осторонилась її мала. А вона підступає та лагідно так промовляє:
— Не сторонись мене, рибонько, не сторонись мене, ясочко! Я буду тобі молочком ніжечки мити.
Та чує мала, що на язику медок, а в серці льодок. Але першого вечора мачуха і справді помила ніженьки сирітці. А наступного вже мила їх дівчина дрібними сльозами. То се не так, то те не так. А як з’явилися в дівчини ще й дві сестриці круглолиці, то й зовсім життя не стало. Так її засмикала зла мачуха, що зробилася мов очеретинка. Та ще й на тіло якісь болячки накинулися.
— Завези її в бір темний! — лементує чоловікові мачуха. — А то ще на наших донечок перейде!
А він не хоче, противиться, рідне дитя все таки. Тоді вона велить грізно, щоб дівчина кропиви колючої нарвала, за верстат сіла та лантух зіткала.
Плаче дівчина, кропиву жалючу гіркими сльозами поливає, а що вдієш, коли сестриці ззаду стоять та наглядають.
— Добре ж ти постаралася, ледащице, — хвалить заплакану сирітку мачуха.
Усміхнулася дівчина та й знову сльозами вмилася бо наказує мачуха:
— Проріж в лантусі зверху дірку, а збоку дві. Оце й буде твоя обнова.
Як не просилася сирітка, а мачуха наполягала на своєму. Та ще й гуси звеліла пасти і додому не вертати.
Мачуха з доньками гусятину вминають, а сирітці відвар з кропиви варить та й посилає чоловіком у далекий луг. Ходив він ціле літо сумний та невеселий. А тоді, на осінь, мов і журитися перестав. Дивується мачуха: чого б це він повеселів? Але на луг сходити ліньки. Наказала донькам, ще лінивішим, піти на луг та й роздивитися, що і як.
Коли бачить, їде з того лугу парубок у дорогих шатах до воріт. Зраділа мачуха, що він вибере собі котрусь із її дочок. А він уже вибрав. Бідну сирітку, мов ружу розквітлу до серця пригортає, стрічками барвистими вінчає.
Порівнявся з двором та як жбурне мачусі щось під ноги. Кинулась вона з доньками піднімати, а то сукня з кропиви.