Українські народні казки

Медвідь, вовк, лисиця й заєць

Українська народна казка про тварин

Викопав чоловік вовковину да й укинув туди медведя, вовка, лисицю і зайця. От вони і сидять там сутки, сидять і другі; а далі на треті й кажуть: «Ну, треба ж нам самого меншого поміж нами їсти, бо ми пропадем». От заєць зна вже, що він найменший од усіх, да й каже: «Мені вісімдесят год». А лисиця каже: «А мені сорок». А вовк каже: «А мені тридцять». А медвідь каже: «А я місяць, як родивсь, місяць, як хрестивсь, а це з вами попавсь — да ба!» От вони вже й самі добре бачать, що медвідя не возьмуть, да, порадившись, все-таки зайця з’їли, бо він був самий плохший і нікого не подужав.

Походження та примітки

Медвідь, вовк, лисиця й заєць. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 20. Зап. в Пирятинському пов. Полтавської губ. Час запису не зазначений. Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко, вып. 1, К., 1869; вып. 2, 1870., І, стор. 20—21.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.