Українські народні казки

Мелашка

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік і жінка. А жінка була така соня, лиш за пряжею сидить і весь час дрімає. Посадить хліб у піч, теж проспить та й спалить, а інший раз — перепече. Звичайно, їй за це часто попадало, чоловік дуже кричав і бив.

Ось прийшов час жнив, а чоловік і каже:

— Ну, йди жни!

Вона прийде, нажне снопик і лягає спать. Так і проспить цілий день. Коли прийде додому, чоловік питає:

— Багато, Мелашко, нажала?

— Полосу вижала!

— Це добре.

Так скільки вона днів не ходила, весь час так казала. А чоловік думає про себе: «Щось вона швидко жне,». І пішов подивиться в поле.

А жінка справді вижала містечко для себе, де її спать, щоб пшеницю не пом’яти, та й спить міцно. Тоді він її розбудив, накричав, вилаяв, і Мелашка почала жать. А чоловік пішов додому.

Коли прийшов вечір, Мелашці треба було йти додому, бо скотина прийшла. Але в цей час чоловіка дома не було, та двері були заперті зсередини.

Тоді жінка підковиряла серпом під ворітьми ямку, просунула руку і відчинила ворота. Почала заходить та й заснула. Тут чоловік приходить. Тільки хотів пройти через ворота, а там жінка його спить міцно-міцно. Тоді він пішов в дім, виніс ножиці і обстриг її налисо. А волосся забрав із собою.

Жінка прокинулася, зайшла в дім. Подивилася на себе в дзеркало, злякалася та й каже:

Я — то я, а голова не моя!

Я Мелашка, а голова в мене барашки.

— Більше не спи на воротах, — каже їй чоловік.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

58 (4659). Мелашка. СУС —. Записано Попович М. О. (7 клас) 2008 року. Іволга Ольга Андріївна (1928). Полтавська область, Лохвицький район, Нижня Будаківка