☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Мертвий на свадьбі
Українська народна казка Закарпаття

Були два цімбори, котрі спали в воросі, котрі честовалися й любилися. І говорили собі, що котрий буде женитися, то другий буде йому кумовати. А як умре який? А єден дав клятву, що він буде й мертвий кумовати. І вмер той, що дав клятву. А другий у два годи після того женився. І в молодої був кум, а в нього не було. Побіг він на кладвище:

— Куме, я женюся!

— Добре, — почулося з-під землі.

— Виходи вон!

Вийшов, прийшов до того на свадьбу. Дивляться всі, а це той, що вже два роки, як умер.

І зкумовав той, як треба, і просить:

— Но, кумочку, проведи ня.

Вже закінчилася свадьба. Провелися.

— Та ходи подивися, як я жию. Минут десять-п’ятнадцять, та й підеш.

Пішов він туди, під землю, дивиться, а там народу, як у раю все. І мама його приїхала і говорила з ним. І йде він додому. Прийшов уночі — не розуміється, де він є. Другий день прийшов туди, де він жив, дивиться, там новий дім стоїть. Заходить у той дім, а там дідо вісімдесятирічний сидить.

— Добрий день! А хто тут жиє?

— Я. Мені, — повідає, — вже вісімдесят років.

— Ви сам?

— Баба вмерла, і я сам.

— А до вас хто тут жив?

— Той, кому мертвий кумовав.

— Так то я.

Пішов він до церкви, висповідався й помер. Так кончилася його свадьба.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області 1 серпня 2002 року Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)