Українські народні казки

Миша дбайлива і миша лінива

Українська народна казка про тварин

Було дві миші, і одна ся настарала їсти на зиму, а друга нич. А вно і днесь так є, що не тому речено, кому печено, хіба тому, хто з’їсть. І тоті миші одна другій мовить: «Що ж, сестричко, ци зладилася на зиму?» — «Та чому, зладила. Маю, біг дав, що їсти й пити». А тота, що нич не має: «Маю й я з-за божої волі; вже-м ся й висповідала. А ти ци сповідалася?» — «О, я ніт. Не знаю, де сповідатися». — «О, мій дідо ксьондзом. А вже старий, такий вусатий і легко сповідає. Ходи зо мнов, я ти вкажу!» І привела її там д якійсь хижі, і вказує так в вокенце і мовить: «Лізь там, він там сидить, дідо мій!»

А кіт ся дивив, жи миш полізла. Та й тота ся вернула, а кіт скочив та й тоту з’їв. І тамта не працювала і не ладила, а через зиму їла.

Походження та примітки

Миша дбайлива і миша лінива. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — Зап. в 1899 р. у с. Мшанці Самбірського пов. (Галичина) від Г. Оліщака. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 179.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.