☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Мишача рада
Українська народна казка про тварин

В одній хаті здох котик. Між мишами настала велика радість, бо гадали, що вже тепер безпечніші будуть.

Не довго тішились — ґаздиня придбала собі другого. Сей зараз забрався до мишей; що котру зловить — зараз удушить. Настав великий переполох між мишами. «Новий кіт! Новий кіт! — закричали гуртом. — Треба його конче позбутись, бо ні одна не останесь живою». — «Але як стратити його?» — закричали одні. «Я пораджу, — сказала маленька. — Прив’яжім йому до шийки дзвіночок, тогді здалека будемо чути, як він біжить; от і поутікаємо». — «Дуже добра рада», — сказали другі і почали з утіхи скакати. «Але котра завісить котикові дзвіночок на шиї?» — спитала одна мишка.

Усі поглянули одна на другу і замовкли; не найшлась така відважна. А кіт тимчасом як ходив, так і ходить без дзвіночка та ловить миші одну по одній.

Мишача рада. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Час і місце запису не зазначені. Дзвінок. Письмо ілюстроване для дітей і молоді, Львів, 1890—1913., 1890, ч. 16, стор. 123. Паралелі: Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914., 1914, № 1, стор. 25—26; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 241—242; Л. Г. Бараг, Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие. — Эпические жанры устного народного творчества, Уфа, 1969, с. 75—240, стор. 221.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Мишача рада
Українська народна казка Полтавщини

Зібрались раз миші і почали гомоніти, що таки треба щось думати з тим котом, бо далі вже витримати не можна! Відколи господиня стала зачиняти його в хаті та в коморі, настало чисте горе. То того, то другого в мишачій громаді не дорахуєшся! Та ще ж таки проклятий той кіт, аби ж нападав так, щоб заздалегідь було чути, а то ж підкрадається так тихесенько, що й не чуть, та й заляже десь у закамарку щільненько. Що його й не побачиш! А сам же, звісно, і вночі бачити! Тільки загляне якесь мишеня — скак і вихопив своїми пазурами.

— Ну, що ж його зробити? — міркують миші далі.

Одні кажуть:

— Отруїти.

— Так як же ти його отруїш? — кажуть інші. — Отрути, яку господиня з ласки своєї для нас порозкладала, він не їсть. Десь-то знає, проклятий, що воно таке, а іншої отрути в нас нема.

Дехто каже:

— Застрелити його!

А на це інші:

— Як? Чим? Нема ж у нас такої зброї.

Аж тут обізвалася одна миша:

— Знаєте що, друзі? Давайте ми йому почепимо на шию дзвіночок, то хоч будемо чути, як він наближається. Та й будемо так остерігаться! А дзвіночок ось є тут у коморі коло кінської збруї. Малесенькі такі дзвіночки, та голосні дуже! Можна одгризти одного й понести!

— От розумно придумано! — загукали інші миші. — Ну, та й дотепно ж! Отже, там і зробим.

Навтішались миші тією вигадкою, а потім кажуть:

— Ну, добре. Дзвіночок, то дзвіночок! І одгризти його не штука. А хто його котові на шию повісить? Еге, хто ж повісить?

Дивляться миші одна на другу, ніхто не озивається. Далі й розходитись почали, посумувавши.

А та мишка, що порадила ту штуку з дзвіночком, вже й давно втекла. Отож-то й воно! Радити не штука, а самому діяти супроти лиха, то інша річ.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

161 (7070). Мишача рада. СУС-113 Е*. Записав Сокол Сергій Анатолійович 2009 року. Сокіл Галина Вікторівна. Полтавська область, Чорнухинський район, Луговики