Монахова гора

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили були дід та баба. Були вони бідними, але дуже працьовитими. Поважали їх люди, часто радилися із ними, просили про допомогу, а ті нікому не відмовляли. Тому хоч і бідними були дід і баба, але могли на життя-буття заробити і жити безбідно. Та одна біда була у них — не дав їм Господь діточок. Дуже сумували дід і баба із-за цього, але нічого не могли вдіяти.

Якось дід поїхав взимку по дрова у ліс. Надворі була люта хурделиця. Мороз щипав за щоки, за ніс, ніби намагався вигнати діда із зимового лісу. Тяжко працював дід, і сил не було уже зовсім. Сів він під деревом, щоб відпочити та й задрімав. І сниться йому, що із гори, біля якої він рубав дрова, з’явився монастир і вийшли звідти монахи. Один із них підійшов до діда і каже йому:

— Допоможи нам, дідусю, дров нарубати, щоб у монастирі протопити, бо холод скував наші стіни і якась темна сила не дає нам ні дровець заготувати, ні тепла здобути.

Дід і каже:

— Беріть, добрі люди, мої дрова, нехай вам буде від них тепло і затишно.

— А як же ви з бабою жити будете, чим будете грітися у таку люту хурделицю? — запитав монах.

— Нічого, якось проживемо. Ми уже старі, і скільки нам треба. А завтра я знову поїду в ліс, дровець нарубаю.

— Ну що ж, за те що ти такий добрий, старий чоловіче, ми віддячимо тобі.

Та й зникли і монастир, і монахи. Прокинувся старий. Немає ні монахів, ні монастиря, ні дровець на підводі. Почухав він голову та й поїхав додому.

А вдома його ждала баба. Розповів їй дідусь історію, яка з ним трапилася, але баба думала, що то все приверзлося старому. Знайшли трохи соломи, обігріли хатину. А зранку почули під дверима дитячий сміх.

Відкрили двері, а там стоїть хлопчик років семи, усміхається їм і проситься, щоб його у хату пустили. Запросили дід і баба хлопчика у хату. А він каже їм, що він їхній син. Заблукав уже давно і жив у монастирі, який знаходиться недалеко від села під горою у лісі, а тепер монахи відправили його до батька і матері. Прийняли його дід і баба. І став він у них жити і у щасті-радості зростати.

А старі люди кажуть, що там, під горою за селом, і справді був монастир і жили там праведники. Але злі сили опустили його у землю і тепер зрідка у великі свята долинає той дзвін із-під землі, і у великі свята вночі з’являються тіні монахів на тій горі. І якщо хто і зустрічався із ними, то пам’ятав про них тільки щось хороше.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

20 (5475). Монахова гора. СУС —, новотвір. Записано 2008 року. Колісник Ганна Олексіївна (1925). Черкаська область, Городищенський район, Мліїв