Українські народні казки

Монахова гора

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили були дід та баба. Були вони бідними, але дуже працьовитими. Поважали їх люди, часто радилися із ними, просили про допомогу, а ті нікому не відмовляли. Тому хоч і бідними були дід і баба, але могли на життя-буття заробити і жити безбідно. Та одна біда була у них — не дав їм Господь діточок. Дуже сумували дід і баба із-за цього, але нічого не могли вдіяти.

Якось дід поїхав взимку по дрова у ліс. Надворі була люта хурделиця. Мороз щипав за щоки, за ніс, ніби намагався вигнати діда із зимового лісу. Тяжко працював дід, і сил не було уже зовсім. Сів він під деревом, щоб відпочити та й задрімав. І сниться йому, що із гори, біля якої він рубав дрова, з’явився монастир і вийшли звідти монахи. Один із них підійшов до діда і каже йому:

— Допоможи нам, дідусю, дров нарубати, щоб у монастирі протопити, бо холод скував наші стіни і якась темна сила не дає нам ні дровець заготувати, ні тепла здобути.

Дід і каже:

— Беріть, добрі люди, мої дрова, нехай вам буде від них тепло і затишно.

— А як же ви з бабою жити будете, чим будете грітися у таку люту хурделицю? — запитав монах.

— Нічого, якось проживемо. Ми уже старі, і скільки нам треба. А завтра я знову поїду в ліс, дровець нарубаю.

— Ну що ж, за те що ти такий добрий, старий чоловіче, ми віддячимо тобі.

Та й зникли і монастир, і монахи. Прокинувся старий. Немає ні монахів, ні монастиря, ні дровець на підводі. Почухав він голову та й поїхав додому.

А вдома його ждала баба. Розповів їй дідусь історію, яка з ним трапилася, але баба думала, що то все приверзлося старому. Знайшли трохи соломи, обігріли хатину. А зранку почули під дверима дитячий сміх.

Відкрили двері, а там стоїть хлопчик років семи, усміхається їм і проситься, щоб його у хату пустили. Запросили дід і баба хлопчика у хату. А він каже їм, що він їхній син. Заблукав уже давно і жив у монастирі, який знаходиться недалеко від села під горою у лісі, а тепер монахи відправили його до батька і матері. Прийняли його дід і баба. І став він у них жити і у щасті-радості зростати.

А старі люди кажуть, що там, під горою за селом, і справді був монастир і жили там праведники. Але злі сили опустили його у землю і тепер зрідка у великі свята долинає той дзвін із-під землі, і у великі свята вночі з’являються тіні монахів на тій горі. І якщо хто і зустрічався із ними, то пам’ятав про них тільки щось хороше.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

20 (5475). Монахова гора. СУС —, новотвір. Записано 2008 року. Колісник Ганна Олексіївна (1925). Черкаська область, Городищенський район, Мліїв