Морквина

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Посадив заєць моркву, усе літо доглядав за нею, поливав. Виросла вона велика. Настала осінь. Прийшов заєць збирати врожай. Тягнув-тягнув, смикав-смикав — нічого не виходить. Міцно сидить морква в землі. Проходила мимо коза, побачила зайця й запитує:

— Ти що це робиш?

— Посадив я моркву, — відповідає заєць, — але не можу її витягнути.

— Велика, напевно, морква, смачна, — говорить коза, — давай я допоможу тобі її вирвати, разом і з׳їмо.

— Ні, козо, — відповідає заєць, — ти он яка велика, а морква дуже маленька. Ти з׳їси усю, мені нічого не залишиться. Краще я сам як-небудь упораюся.

Пішла Коза, а Заєць далі смикає. Ішла корова, зупинилася й запитує:

— Ти що це тут копаєшся?

— Посадив я моркву, а витягнути не можу.

Підійшла корова ближче, подивилася.

— Одному тобі не впоратися, давай разом вирвемо, разом і з׳їмо!

— Ти така велика: з׳їси усю моркву, а мені не дістанеться. Я і козу прогнав, і ти, корово, йди.

Пішла корова, а заєць посмикав-посмикав морквину і сів під кущем. Відпочиває. Бродив ведмідь у пошуках смачного, побачив зайця.

— Ти чого це невеселий сидиш? — запитує.

— Виросла в мене морква, а я не можу її витягнути.

— Як я люблю моркву! — говорить ведмідь. — Давай я її вирву, для мене це дрібниця. Буде нам на обід.

— Ні, — відповідає заєць, — ти великий, тобі багато моркви треба. З׳їси всю, і сам не наїсися, і я голодним залишуся. Я і козу прогнав, і корову, і ти, ведмедю, іди.

Пішов ведмідь, а заєць знову морквину рве. Пробігала лисиця.

— Що це ти тут робиш? — запитує.

— Посадив я моркву, і вона така велика виросла, що я не можу її витягти, — відповідає заєць.

— Одному важко, звичайно. Треба, щоб хто-небудь допоміг.

— І коза хотіла допомогти, і корова, і ведмідь, та я усіх їх прогнав. Витягнуть вони мою моркву і самі ж її з׳їдять, мені нічого не залишиться. Вони великі, а морква — маленька.

— Давай я тобі допоможу, — говорить лисиця. — Я моркви не їм, усе тобі одному дістанеться.

Зрадів заєць, узялися вони вдвох з лисицею й витягли моркву. Сів заєць, їсть. А лисиця згорнулася під кущем, хвостом укрилася, лежить відпочиває. З׳їв заєць моркву, лисиця його й запитує:

— Ну як, зайцю, смачна морква?

— Ох і смачна, лисице.

— Ти всю з׳їв?

— Усю.

— А тепер я тебе з׳їм, — сказала лисиця і з׳їла зайця.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

204 (5397). Морквина. СУС —. Записано 2008 року. Кулик Валентина Артемівна (1930). Черкаська область, Чорнобаївський район, Веселий Хутір