Морозець-молодець
Українська народна казка Поділля
Був собі чоловік та жінка. Батьки їхні повмирали, а матері стали старі та немічні. Прийшлось їх взяти до себе на зиму. Мати чоловіка була тихою та доброю старенькою, а мати жінки — лихою та заздрісною. На печі, де вони спали, часто чулися сварки і крики, бо кожна хотіла влягтися на тепліше місце. А коли баби й зовсім почубилися і одна другу скинула з припічка, то жінка не витримала та й каже чоловікові:
— Відвези та й відвези свою маму кудись, бо вони нам ще хату спалить.
Що ж було робити? Взяв чоловік соломи на віз, веретою застелив сани, посадив свою маму, накрив її старим дірявим кожухом та й каже:
— Поїдемо, мамо, в ліс за дровами, — а сам очі ховає.
Здогадалась старенька, за якими дровами її син везе, але зла на нього не тримала. «Замерзну в лісі, та й буде спокій в хаті, хоч не буде невістка мого сина гризти», — думає. Приїхали в ліс.
— Ну, мамо, злазьте та й чекайте мене тут, під дубом, а я поїду далі, назбираю дров, вернуся й заберу вас, — сказав та й поїхав додому.
— Їдь з Богом, — промовила бабуся, сіла на солому, яку скинув син з саней, та й сидить.
Проходить година, друга, вже й вечір настає, а мороз тисне. От опівночі прибігає дуже гарний панич, добротно вдягнений, червонолиций, та й каже:
— Мороз, бабусю?
— Ой і мороз, мороз, паночку, та не дуже.
Здивувався Морозець-молодець та й кинув старенькій добрий рясний кожух і улічкову теплу хустку. Бабуся поставила все на купу та й сидить. Знов прибігає панич та як потисне морозом, аж тріщить кругом все.
— Мороз, бабусю?
— Мороз, мороз, паниченьку, та не дуже!
Кинув їй панич ще кожух, теплі валянки, спідниці суконні. Баба знов все на купу поскладала та й сидить, чекає смерті.
І так панич підходив до неї разів з дванадцять та все питав, чи є мороз, та все їй кидав то кожух, то чоботи, то хустку, то чемерку.
От і розвиднілось. Жінка будить чоловіка та й каже:
— Чуєш, вставай, їдь за мамою. Сеї ночі такий мороз був, закоцюбла десь стара. А я тим часом буду окропи гріти.
Поїхав чоловік за мамою в ліс. Приїжджає, дивиться, сидить баба під дубом жива-живісінька, а поруч із нею ціла гора добра. Здивувався син, але разом з тим і зрадів, бо все ж таки рідна мати. Забрав він стареньку і добро кинув на віз та й поїхав додому.
Жінка, як побачила бабу живою і віз добра, то аж баняк з окропом з рук випустила.
— Се що таке? Ти що, з своєю мамою когось обікрав?
— Ти що, жінко, се я все біля мами в лісі і знайшов, забрав та й привіз.
— Ану, вези й мою туди, най і моїй добро прибуде.
Жінчина мати ще з дому почала сваритись та всіх клясти своїм беззубим ротом.
— Щоб ви погоріли, куди ви мене вежете? Я так жмержла, шо жуб на жуб не попада.
Повіз чоловік й жінчину маму в ліс. Посадив під тим самим дубом на солому та й поїхав. Сидить баба під дубом, кляне все на світі, в руки хухає, ногами тупає. Прийшла ніч, мороз, аж тріщить. Прибіг молодий панич та й до баби:
— Мороз, бабусю?
— Морож, морож, ше й питає, шоб ти потріскав та полушкав, я жамержаю, вже душі не чую, а він ще й питає! Щоб ти пропав!
Пробігся панич кругом дуба та знов до баби:
— Мороз, бабусю?
— Морож, ше й питає, шоб ти потріскав, я вже рук і ніг не чую, а він ще й питає!
Як потиснув Морозець-молодець, що баба й Богу душу віддала. А жінка рано буде чоловіка:
— Вставай, їдь в ліс за моєю мамою. Дивись, якась мжичка на дворі, добро помокне, кожухи погниють.
Запряг чоловік коней в воза та й поїхав за тещею. Приїжджає на те саме місце, дивиться, а баба замерзла, і ніякого добра коло неї не видко. Викинув на віз стару і поїхав додому.
Побачила жінка мертву на возі та й наробила ґвалту на все село.
— Се ти, чоловіче, із своєю мамою-відьмою так зробив, що твоя в добрі, а моя замерзла. Будьте ви прокляті!
Чоловік мовчить, що буде казати, думає, що жінка збожеволіла з горя.
Поховали стару, а жінка не припиняє на чоловіка та його маму кричати та клясти. Та й незабаром від злості лопнула. Поховав чоловік й жінку. Невдовзі одружився на тихій та добрій вдові, і прожили вони гарно довго-довго, доглядаючи стареньку маму.